ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ З добром і милосердям

З добром і милосердям

25 переглядів

Що не кажіть, а сповнене непевності й випробувань сьогодення мовби пройняте потребою милосердя, яке стає дедалі дефіцитнішим у людських стосунках. А надто, коли йдеться про долі на схилі літ й настає потреба у підтримці самотньої людини. Тому надто важливою є місія нести часточку тепла й добра тих, хто віддає себе справі служіння людям.
Таку благородну справу — замінити у старості рідну душу, виявити до неї милосердя, допомогти — виконують трудівниці Шепетівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

У ці дні жовтолистої осе­ні, на яку випадає професійне свято працівників соціальної сфери і яка особливо асоціюється із сивочолою порою людського життя, на їхню адресу спрямовані слова особ­ливої вдячності за те, що за життєве покликання вони обрали допомогу ближнім — одиноким, престарілим, словом, тим, хто найбільше того пот­ребує.

Серед тих, хто кожного дня, за будь-якої погоди несе у світ добро і милосердя, хто завжди там, де потрібна допомога, для кого поняття людяності стало основою життя — соціальна робітниця із с. Пліщина Тетяна Петрівна Маруга. І таких подвижницьких років у її долі уже набралося двадцять вісім.
— Склалось так, що попросили замінити на кілька місяців, а вийшло так, що соціальна робота стала моїм життям, — каже Тетяна Петрівна. — Мабуть правду кажуть: від долі не втечеш. І ця робота стала моєю долею. Уже й не уявляю себе без неї, без моїх підопічних. Вони — ніби моя родина. Моїх батьків давно нема, то старші люди, яких я доглядаю, замінили їх, зріднилася з ними…
Як розповідає співрозмовниця, праця соціального робітника не з легких, відповідальна. Випадкові люди цією роботою не займуться, тут потрібні чуйність, щирість. Соціальним робітником може бути той, хто для себе визначив, що життя людини до тих пір має цінність, доки вона допомагає іншим.
— Робота така, що практично цілий день на ногах, клопотів «під зав’язку» — кому продукти принести, а кому допомогти по господарству треба, про ліки подбати тощо, — розповідає про свої робочі будні Тетяна Петрівна. — А часом й без вихідних буває. Адже коли у підлеглих проблеми, то завжди треба бути з ними, незважаючи ні на що. А нині, крім всього іншого, додає прикрощів коронавірус, до якого люди похилого віку особливо вразливі. Тож у пору пандемії й карантину сама про все дбаю, щоб підопічних забезпечити й не наражати їх на небезпеку…
Звісно, у роботі соціальній працівниці надають підтримку і в територіальному центрі, і у сільраді. Однак головна ноша на плечах тих, хто для стареньких є чи не єдиним світлим променем добра і надії у сірих буднях сьогодення.
— Мої підопічні, як правило, люди з непрос­тою долею, особливим характером, інтересами, щоденними потребами. Маючи за плечима по вісім, а той до дев’яти десятків літ, вони змалку зазнали важкої праці, пережили важкі часи розрухи, голоду і холоду. Для них важливими є щира увага, душевне тепло, доброзичливе спілкування. А ще — щоб хтось вислухав, зрозумів, підтримав. До усіх своїх підопічних ставлюся, мов до рідних, з повагою до їхньої старості. Разом радіємо, разом сумуємо. Адже по-іншому у моїй роботі не можна…
За чуйність і душевну теплоту Тетяні Пет­рівні її підопічні віддячують добрими словами. Щодня виглядають і чекають, мов доньку.
За добросовісну роботу соціальна робітниця з Пліщина неодноразово відзначалася грамотами та подяками. Однак, як вона каже, головне, щоб підопічні відчували родинну підтримку, знали, що їх пам’ятають. А це значить, що старання були не даремними і що завдяки їй люди на схилі літ відчувають себе повноцінними, потрібними суспільству.
В.ВАСИЛЕНКО.

Залиште Ваш коментар
Перевести