Вони для співвітчизників з перших днів війни стали лицарями, які закривають небо. Сили протиповітряної оборони боронять фронтові рубежі та першими знищують крилаті ракети, літаки, вертольоти, ударні дрони ворога, якими він намагається нищити Україну. На них покладають велику надію, тож захисники неба роблять усе можливе для того, щоб сили оборони України змогли упевнено йти у наступ.
Серед частин протиповітряної оборони, які захищають наші міста і села від ворожих круків, і вдень, і вночі стережуть наші війська від раптових нападів з неба, й полк наших шепетівських ракетників. За роки війни особовий склад полку виявив та продовжує демонструвати мужність, високий вишкіл й патріотизм при виконанні бойових завдань.
Тож, враховуючи бойові заслуги, відвагу, зразкове виконання покладених завдань особовим складом, 11-му зенітному ракетному полку Повітряних сил Збройних Сил України присвоєно почесне найменування «Шепетівський». А 15 червня 2022 року полк відзначений почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
До когорти шепетівських захисників неба, які щодня, щохвилини наближають Перемогу, демонструючи високу професійність і військовий досвід та примножують чималий уже рахунок збитих цілей нападника, належить і лейтенант Назар Медяний (на знімку). Він недавно повернувся під час ротації з передової. Тож ми спілкувались про ратні будні наших військових у переддень свята Збройних Сил України, яке цьогоріч по-особливому щиро та гордо відгукується у кожному гарячому українському серці. Адже наші захисники дійсно найкращі та роблять просто неможливі речі, захищаючи наше життя, нашу волю, наше майбутнє.
— Взагалі-то я киянин. Хоча з квітня можу вважати себе й шепетівчанином, що це уже і моє рідне місто. Тут у мене багато друзів як у Шепетівці, так і в навколишніх населених пунктах, — каже Назар Медяний.
У його житті, як і в багатьох співвітчизників, усе змінилося 24 лютого.
— Прокинулись у Києві о 5-й ранку під звуки вибухів. Дружину і двох дітей віком чотири та вісім років спершу вивіз у напрямку Бучі. Думалось, що там буде спокійніше. Допоміг й іншим з міста вибратись. Однак невдовзі, на початку березня, довелось терміново переїхати на Західну Україну.
Коли упевнився, що сім’я буде перебувати у безпеці, влився у лави Збройних Сил України. Свого часу навчався у Київській «політехніці» на факультеті електронної техніки, за плечима була й військова кафедра. Тож потрапив у ракетні війська. У березні пройшов двадцятиденні курси, під час яких освоювались з технікою. А вже з квітня за розподіленням потрапив у Шепетівку, — розповідає про себе ракетник.
Тут, у лавах захисників неба, він набирався ратного досвіду. І для Назара, як військового генерації воєнного часу, він був здебільшого фронтовим. Адже з червня він з побратимами захищав небо України на східних рубежах протистояння ворогу.
На рахунку захисника є збиті ворожі цілі, серед яких і безпілотники, і «вертушки». А відтак, і відзнаки командування.
— Звісно, простими ці фронтові п’ять місяців не назвеш. Адже специфіка роботи — польова. Та й несемо службу невеликим колективом. Тож, як мовиться, стаємо однією сім’єю. За цей час стає зрозуміло, хто є хто, звикаємо одне до одного. А ще висока професійність дозволяє пройти усі випробування.
Я — абсолютно цивільна людина. Крім військової кафедри не мав досвіду. Тому головна наука — на фронті, у бойових буднях частини. Але зараз у всіх такий час — війна. Й у всіх дуже велика мотивація. По-перше, на нашу землю прийшов ворог, тому треба воювати. По-друге, коли тебе виганяють з рідного міста і своєї домівки з маленькими дітьми, то крім бажання помсти, знищити ворога і почуття ненависті до нього нічого іншого немає. І, звісно ж, це час історичного моменту. Адже Україна все своє існування боролась за незалежність. І у цій боротьбі кожен має взяти участь, аби вибороти шанс на існування, — каже Назар Медяний і додає:
— Тож новини про те, що триває звільнення територій від ворога, викликають піднесення, яке не передати словами. Від того емоції «зашкалюють». Це як відчуття, коли після команди «Пуск!» отримуєш підтвердження, що ціль збито.
Мотивує те, що завдаємо відчутної шкоди ворогу. Звичайно, війна – це біль і горе, але допомагають сміх та гумор, тому що без цього зовсім важко…
Назар запевняє, що найбільшим випробуванням для кожного українського захисника є переживання за своїх рідних та близьких:
— Я сім’янин за природою. Тому важко, коли не разом з рідними, сумуєш за ними. Останній раз бачився зі своїми у червні. Але заспокоює те, що зараз у них все добре, вони у безпечному місці за кордоном. Живемо надією, що будемо разом на звільненій Україні…
Захисник також говорить, що єдність українців засвідчила — перемога для нас неминуча. Звичайно, війна забирає сили, і кожен день тут дуже важкий емоційно, психологічно і фізично. Але ми сильні, ми упораємося і обов’язково переможемо!
— Особливо важлива зараз підтримка тилу. Звісно, нас забезпечують усім необхідним. Але підтримка земляків дуже допомагає, насамперед, психологічно і морально. Відчуття того, що народ з нами, надзвичайно цінне. Нам регулярно надходили не лише посилки з продуктами, одягом тощо, але й автівки, запчастини. І це — серйозна підтримка військових.
Зараз практично вся Україна на різних фронтах, які долучають свої сили до протистояння ворогу. Це зміцнює народ і армію. Це видно по тому, як усі тримаються зараз, як народ стає міцнішим і непереможним.
Тож хочу побажати усім Перемоги. А ще — терпіння, бо це нелегко. Рано чи пізно зустрітися з рідними. І вірити в Україну та її Збройні Сили, — каже військовий.
А ще лейтенант Назар Медяний упевнений, що усе зруйноване буде відбудовано, а наші діти житимуть у цивілізованій країні, з правильними цінностями. І саме такі, як він, сьогодні ціною власного життя виборюють право для України на її майбутнє.
Володимир НИТКА.