ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія За «іменними» кіньми Юзефа Потоцького «наглядав» африканський лев

За «іменними» кіньми Юзефа Потоцького «наглядав» африканський лев

166 переглядів

Унаслідок розбудови залізниць в останній третині ХІХ – на початку ХХ століть в Україні поступово перестають перевозити волами вантажі на далекі відстані. Цих тварин різко меншає, тож навіть занепадає чумацький промисел. А на місцях, у губерніях, «безальтернативним» видом тяглової сили стають коні. Відтак ті, хто професійно займався розведенням жеребців і кобил (як от «наш» шепетівсько-антонінський граф Юзеф Потоцький чи його сусід Роман Сангушко із Славути), опиняються у неабиякому виграші.

За офіційними відомостями, незабаром після відміни кріпосного права, наприкінці 1860-х, у Волинській губернії Російської імперії, яка складалася з дванадцяти повітів, нараховувалося близько 370 тисяч коней. При цьому в нашому, Заславському повіті, куди входило містечко Шепетівка, утримувалася десята частина «гривастих», що було четвертим показником у губернії, після «рекордного» Новоград-Волинського (41952 коня) та Житомирського й Старокостянтинівського повітів. Якщо ж порівнювати «насичення» кіньми повітових центрів, то «наш» Заслав, із його понад 1700 кіньми, був другим у губернії, після Житомира (там таких тварин налічувалося близько 2100).

Якщо селяни та міщани переважно плекали коней робочих порід, які були потрібні для обробітку землі, «буденних» поїздок у справах, то великі українські землевласники підходили до конярства більш професійно, вважаючи справу видом бізнесу та постійно вкладаючи у неї значні кошти.

Ну а шепетівський цукровар Юзеф Потоцький, до того ж, розведенням коней ще й і захоплювався. Це було його хобі, адже, як заядлий мисливець, не міг уявити себе у сідлі якоїсь хирлявої клячі.

Наприкінці ХІХ століття у Шепетівському, Антонінському, Смолдирівському та Піщівському «ключах» графа Потоцького професійно займалися розведенням чистокровних коней англійських й арабських порід для верхової та «легкої упряжної» їзди. А їхні полукровки продавалися як «каретні», мисливські і робочі коні.

Наприклад, 1897-го на Антонінському «заводі чистокровок» утримувалося 4 коня-виробника «елітних» порід і півсотні відповідного маточного поголів’я. Щороку на продаж там виставлялося по 20 породистих і дорогих виїжджених коней.

Для порівняння, «завод півкровок» (розташовувався там само, на ньому спарювали жеребців «важких» англійських порід Клівленд та Суффольк із відбірними племінними кобилами робочого стада), «виробляв» більш масове потомство. З цих лошат у майбутньому виходили добрі «каретні» та «мисливські» коні.

Вочевидь, саме з продажу коней чистокровних порід і півкровок Юзеф Потоцький і мав найбільший зиск. Судіть самі: вартість коней-«арабів» наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть коливалася від 300 до 2 тисяч рублів за «одиницю товару». Як на ті часи, це були великі гроші (так, робітникам-поденникам цукроварні платилося всього-лише по кількадесят копійок на день).

До речі, оголошення про продаж Потоцьким коней кращих порід регулярно друкувалися в тематичних часописах. Наприклад, 1886-го краківська газета «Dziennik Polski» зазначила, що охочі купити до двадцяти кобил-маток або жеребців «чистої східної породи» можуть писати «на Шепетівську пошту Бжезіцькому». Наголошувалося, що коні ці «зі стада Сангушкового», але «власності графа». А у  номері від 18 серпня 1891 року польськомовного часопису «Jeździec i Myśliwy», що виходив у Варшаві, пропонувалося на продаж 40 антонінських «гривастих». Для цього протягом вересня – грудня пропонувалося завітати до «стайні», добиратися куди рекомендувалося «новомодною» залізницею Брест – Київ із висадкою на станції Шепетівка.

А ще шепетівський цукровар, починаючи з 1887 року, виставляв своїх елітних жеребців і кобил на кінні перегони в різних великих містах. Й таке часом теж приносило великі кошти. Приміром, 1888-го в Львові кінь «Джентльмен» із Потоцьким верхи здобуває перше місце. А в 1894 і 1895 роках граф чудово «відгарцював» на цілій низці змагань – у Львові, Кракові, Відні, Пешті. При цьому з-поміж його «вихованців», чию майстерність презентував, особливо відзначилася кобилиця Сатанелла. Легенди ходили про Нептуна, Султана, Тибета, Блискавицю… 

Улітку 1901 року в Південно-Східну Волинь завітав талановитий майстер пера, знаний дописувач різних польськомовних видань Стефан Бояновський, щоб ознайомитися зі здобутками конярства Потоцьких і Сангушків. У двадцяти семи фільварках Шепетівського й Антонінського «ключів» графа Юзефа Потоцького він нарахував до тисячі «робочих» коней. Це – крім екіпажної, розгінної та верхової «еліти» (загалом – понад 150 голів), яку утримували у Антонінській стайні під керівництвом Сокольницького. (Цікаво що тоді, для порівняння, у «сусідських» володіннях Романа Сангушка налічувалося коней і лошат більше – 2,4 тисячі).

Керівник стайні Сокольницький розповів Бояновському, що коней елітних порід Потоцький закуповує у Франції, Англії та Ліхтенштейні. А от придбання та збут тих, які потрібні для господарства, традиційно відбувається ближче – на ярмарках у Дубно, Ярмолинцях, Бердичеві та Білій Церкві.

Неабияке враження у Антонінах на подорожнього склав… африканський лев. Той, немов якесь цуценя, мирно бігав коло коней і навіть «загравав» із лошатами.

Як дізнався Бояновський, цього хижого звіра граф привіз до свого маєтку ще триденним «кошеням», коли повернувся із мисливських ловів у Африці. Знайшов звіра у тамтешній пустелі.

Левеня вигодовували молоком із пляшки. Далі воно підросло й звикло до людей настільки, що «створювало враження ніжної, невинної та маленької істоти, яка народилася в антонських конюшнях, а не у безлюдній африканській пустелі»…

Вже коли відвідувач Антонінського маєтку повертався у Шепетівку, щоб встигнути на вечірній поїзд до Бердичева, за шість верст від нашого містечка у возі, як на зло, тріснула вісь. Яке ж було його здивування, коли через кілька хвилин з-за обрію з’явилися «карета з шепетівської стайні», запряжена чотирма кіньми-меринами (валахами) каштанового кольору, яку освітлювали електричні ліхтарі. Люди, котрі вибігли звідти, швидко перевантажили валізи Бояновського у карету, а також його всадовили на нове місце. Далі мандрівника доставили на Шепетівський залізничний вокзал настільки швидко, що йому до прибуття потяга залишалося вдосталь часу.

Поїзд той, до речі, відправився з Шепетівки о 18:25, а прибув о 21:02, точно за розкладом.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Ілюстрації:

1) один із кращих коней графа Юзефа Потоцького за станом на 1911 рік;

2) граф Потоцький був заядлим конярем;

3) типова газетна об’ява про продаж елітних коней Потоцького (1891 р.);

4) оголошення про купівлю каштанів для коней Потоцького у польськомовній газеті (1902 р.);

5) титульний аркуш книги, в якій зібрані нотатки Юзефа Потоцького про полювання в Африці.

Залиште Ваш коментар
Перевести