Нині вже нічого не нагадує про поштово-телеграфну контору на шепетівській вулиці Судилківській. А от у 1921 році, коли тривала Українська революція, цей осередок зв’язку був одним із провідних центрів антибільшовицького опору.
За радянських часів про шепетівчан–прибічників Української Народної Республіки нам не розповідали. І лише нині, попрацювавши в архівах, вдалося не лише виявити різнобічні дані про місцевих жителів, котрі стояли на боці командира Армії УНР Симона Петлюри, але й навіть роздивитися їхні світлини.
Спершу – трохи «вступного» фактажу про те, звідки у Шепетівці 1921 року взялися прибічники Української Народної Республіки. Справа у тім, що хоча наприкінці 1919-го її лідер Симон Петлюра виїхав до Польщі, а його військові підрозділи витіснили з українських теренів більшовики, він не припинив планувати повернення на рідні землі.
Отож, у співпраці з польською владою з’явилася низка планів збройних походів на територію України з метою підняти антибільшовицькі повстання. Організатором такого заходу в 1921 році виступив один із найбільш відданих Петлюрі генералів – Юрій Тютюнник.
На підготовчому етапі в різних місцях Волині, із містечком Шепетівкою включно, були створені таємні революційні осередки, своєрідні «координаційні центри» для відновлення влади УНР та українських землях і їхньому очищенні від більшовицьких зайд.
Саме так у нашому містечку виник «повстанський підрайон 9-го району». Низка його представників працювала у поштово-телеграфній конторі на вулиці Судилківській.
Осередок, про який йдеться, очолював 25-річний телеграфіст-морзист Яків Павлович Винник (більшовики перекрутили його прізвище на Винников (див. вище перше фото).
Відомо, що батько юнака – Павло Григорович – трудився теж у Шепетівці, цукроваром на заводі. Там саме, переписувачем, працював і 16-річний брат Якова – Петро.
Винники жили за адресою: вулиця Заводська, будинок 9. Ніхто з родичів Якова не здогадувався, що він очолює місцеву «петлюрівську організацію». Лише Павло Григорович (про це зізнався на більшовицькому допиті) помічав, що син учащає на якісь підозрілі, за його словами, «чергування».
Але чудово знала, ким є Яків Винник, жителька вулиці Заводської, 16 17-річна Ольга Березовська (на фото).
Так само телеграфіст станції Шепетівка-Подільська, мешканець вулиці Подольської, 5 Олександр Лойчук про «місію» цього чоловіка був чудово «в курсі». За його словами, той керував «підпільною організацією Шепетівського району». Про це колись почув від іншого телеграфіста Шепетівки-Подільської, а саме Олександра Кузьменка (на фото).
Згаданий сусід Якова Винника був його вірним соратником. Неодноразово він забезпечував зв’язок між петлюрівськими осередками по радянський і польський бік кордону. Так, одного разу доправив у Шепетівку з Острога пів мільйона радянських карбованців.
Із Яковом Павловичем Винником «співпрацював» 55-річний шепетівський фармацевт Болеслав Маєвський (на фото).
Цей чоловік мешкав у будівлі своєї аптеки по вулиці Шосейній, 15. Оскільки споруда розташовувалася на шляху від залізничного вокзалу до «центру» містечка (він був неподалік теперішньої «Верховини»), Маєвський надавав тимчасовий прихисток тим петлюрівцям, котрі приїжджали з різних міст УСРР, маючи намір перетнути радянсько-польський кордон (проходив між селами Кривин і Оженин).
До речі, племінник Болеслава Маєвського Олександр мешкав у польському, як на початок 1920-х, місті Рівному. Відтак, його візитерам після успішного «штурму» кордону було де «перекантуватися».
Одного разу до домівки аптекаря у Шепетівці постукав такий собі Павло Кравченко (на фото).
Болеслав Маєвський одразу спрямував 24-річного гостя (котрий приїхав із далекого міста Харкова, прагнучи перейти кордон у Кривині) до Винника. Але того не виявилося вдома, тож візитер подався його шукати у поштово-телеграфну контору на вулиці Судилківській. Почувши від Кравченка пароль, Винник радо взявся допомогти колезі. Розповівши йому що і як, дав тому на дорогу до Польщі 60 тисяч радянських рублів. Утім, під час спроби перетнути кордон Павла Кравченка затримали радянські прикордонники.
Коли ж Якову Виннику знадобилося доправити соратницю Галину Ширвіс у справах до Києва, він примудрився для купівлі їй квитка використати перепустку 27-річної сестри шепетівчанина Василя Ткача (фото чоловіка збереглося).
У вересні 1921-го Галина вдало здійснила цей візит у місто на берегах Дніпра. Проте до її брата (завідувач бюро скарг Робітничо-селянської інспекції мешкав по вул. В’їздна, 3) «вчепилися» більшовицькі нишпорки, мовляв, сприяв петлюрівцям.
А хто ж очолював 9-й повстанський район, якому підпорядковувався Шепетівський підрайон Винника? Людина ця звалася Тихоном Гопанчуком і поводилася дуже сторожко, конспіративно.
Чоловік одночасно опікувався заходами із підготовки до антибільшовицького повстання у чотирьох повітах Волинської губернії – Заславському (тобто нашому), а ще Полонському, Новоград-Волинському й Старокостянтинівському.
Через постійні «ділові» переїзди Гопанчукові доводилося заночовувати у найнесподіваніших місцях. Приміром, одного разу зупинився на нічліг у шепетівському помешканні бабусі мешканки села Климентовичі, 25-літньої Розалії Садовської (на фото).
А за іншої нагоди Гопанчук (назвавшись підпоручником Купчуком) заночував у селі Поляни. Там його прийняв 19-річний місцевий житель Василь Клюковський. При цьому відомо, що більшість свого часу очільник 9-го повстанського району проводив не на Шепетівщині, а у Новоград-Волинському повіті.
Звісно, мешкали у Шепетівці 1921 року й такі люди, котрі приєднуватися до місцевого петлюрівського підпілля не хотіли. Наприклад, таку пропозицію відкинув 24-річний шепетівчанин, завідувач пожежної дружини Райкомгоспу Володимир Андрощук. Одного разу Яків Винник призначив йому зустріч біля заїжджого двору Шехета, де попросив роздобути гвинтівку. Проте Андрощук відповів відмовою.
… Ініціаторам великого антибільшовицького повстання в Україні втілити у життя свої грандіозні плани 1921 року не вдалося. Втім, прибічників Симона Петлюри та його ідеї відновлення Української Народної Республіки у різних містах і містечках радянсько-польського прикордоння було досить багато. Приклад із шепетівським петлюрівським підпіллям це також засвідчує.
Володимир КОВАЛЬЧУК, Руслана МАРЦЕНЮК.
Усі світлини прибічників підпілля УНР та тих, хто з ним співпрацював у містечку Шепетівці 1921 року, оприлюднюються вперше.