ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ «Забур’янені» манівці українського ринку землі

«Забур’янені» манівці українського ринку землі

22 переглядів

Здається, ніби небагато часу збігло відтоді, як 259 депутатів підтримали один із найрезонансніших і найбільш контраверсійних, з огляду на несприйняття частиною суспільства законів у поки що нетривалій історії діяльності Верховної Ради IX скликання, законопроєкт № 2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарсь­кого призначення». Попри спротив з боку багатьох політиків і громадян, ринок сільгоспземлі у нашій країні таки відкриють з 1 липня 2021 року. Не зараз і не з 1 жовтня, як планувалось раніше. Перенесення термінів — один з багатьох досягнутих компромісів.

Добре, що хоч зрозуміли, що відкривати земельний ринок під час карантину чи одразу ж по його завершенні, коли економіка буде ослабленою, — щонайменше нерозумно. Відтермінування ж дає можливість ухвалити необхідні законодавчі й нормативні акти у розвиток рамкового закону. Зокрема, й можливість вирішити питання дотування фермерів, компенсації їм втрат тощо.
А що ця тема вкрай актуальна, проблемна і болюча для суспільства нагадав сумний факт вчинення самогубства фермером з Одещини, посіви якого посуха знищила повністю. А днями аналогічний випадок ставсяна Запоріжжі, у Гуляйполі. На цей трагічний крок людей підштовхнув відчай та відсутність будь-якої підтримки з боку держави.
Та й спрогнозувати результати навіть першого етапу земельної реформи наразі неможливо. Усе залежатиме і від того, чи вдасться поліпшити сприйняття реформування суспільством, і від того, як Україна переживе нинішню скруту та як швидко зможе оговтатися після кризи.
З часу ухвали закону, на тлі «коронавірусних» перипетій, земельні пристрасті уже встигли трохи вщухнути. Проте перші враження від остаточної редакції законопроєкту № 2178-10 все ж спонукають до роздумів про те, якими будуть його наслідки у найближчій перспективі — ще до практичного відкриття ринку землі.
Серед головних (у тому числі й «компромісних») його положень те, що з 1 липня 2021 року в Україні скасовується дія мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Але йдеться про можливість (а не обов’язок!) продажу лише земель приватної власності (земельних паїв). Продаж державної та комунальної землі заборонено. Хоча мова, вочевидь, лише про землі запасу, наділи, якими користуються державні підприємства і установи, чи ділянки, які орендарі обробляють менше 10 років.
До 1 січня 2024 року заборонено купувати землю юридичним особам. Іноземні компанії та громадяни взагалі не матимуть права купувати українську землю — до рішення, яке ухвалять з цього приводу на Всеукраїнському референдумі. Незалежно від вердикту громадян, іноземці не зможуть купувати наділи, розташовані на відстані менш ніж 50 кілометрів від державного кордону.
Також діятиме жорстка заборона на придбання землі компаніями, власниками та бенефіціарами яких є громадяни країни-­агресора. Заборона поширюється й на компанії, що перебувають у власності іноземних держав чи офшорів. «Зась» до української землі і юридичним особам із країн, які не співпрацюють зі світовою спільнотою у протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, та компаніям, що перебувають під дією міжнародних санкцій. Під «табу» й участь у земельних аукціонах компаній, бенефіціарів яких неможливо встановити.
А ще банки можуть стати тимчасовими власниками землі, яка дістанеться їм як зас­тавне майно за непогашеними кредитами. Але протягом двох років фінансові установи повинні продати такі ділянки на земельних торгах.
Діятимуть ніби й жорсткі обмеження на концентрацію земельних наділів в одних руках. З липня 2021-го до 1 січня 2024 року — не більше 100 гектарів. Потім «планку» таки підвищать до «магнатських» 10 тисяч гектарів.
До 1 січня 2030 року і ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їхню нормативну грошову оцінку.
Незважаючи на глупу ніч і втому, переважна більшість народних обранців під кволі крики меншості «Ганьба!» привітали ухвалення документа бурхливими оплесками. Адже «переможці» тішать себе думкою, що відкриття ринку землі може пришвидшити річні темпи зростання українського ВВП на 0,5–1,5 відсотка упродовж перших 5 років реформи.
До того ж, статус власної, а не орендованої землі покращить її віддачу. Адже наразі, за оцінками експертів, додана вартість ведення сільського господарства в Україні у розрахунку на 1 гектар ріллі не перевищує 450 доларів США, тоді як у Польщі — 1100, у Німеччині — 1700, у Франції — 2450 доларів.
А головні побоювання їхніх «опонентів» пов’язані з тим, що у підсумку нас обдурять і українську землю у кращому випадку скуп­лять за безцінь «зажерливі» вітчизняні латифундисти, у гіршому — заберуть за борги ще більш зажерливі іноземці. Інакше, мовляв, як пояснити таку наполегливість у «земельному» питанні Міжнародного валютного фонду?
Багатьох непокоїть і передбачене законом переважне право на купівлю земельних наділів їхніми орендарями. Причому, без участі в аукціонах. Адже, відповідно до згаданого уже пункту 6-1 «Перехідних положень», орендарі, котрі користуються землею не пізніше ніж з 2010 року, можуть викупити землю «…з розстрочкою до 10 років за ціною нормативної грошової оцінки таких ділянок і без проведення земельних торгів. Право власності покупець отримує після першого платежу».
Дехто попереджає й про можливості тиску з боку «спритних» орендарів на пайовиків — з тим, щоб «за гривню» купити їхні наділи. Адже в українських умовах і справді «усе можливо». Хоча силоміць продавати землю людей ніхто не змусить.
Та чи забезпечать для «повної страховки» належну роботу вітчизняні правоохоронна і судова системи, якщо будуть прецеденти (а вони, певно, будуть) якщо не тиску, то шахрайства й обдурювання селян-пайовиків? Адже саме вони разом мають гарантувати недоторканність приватної власності в Україні.
А ще важливо, чи буде до початку реформи розроблено прозорий і чіткий механізм грошової оцінки землі. Щоб вона була реальною, а не заниженою на догоду покупцям чи спекулятивно завищеною задля максимального прибутку продавців. Це теж має уберегти селян від скуповування їхньої землі за безцінь усілякими спритниками.
Експерти уже зараз звертають увагу на можливу «шпарину» у документі, що дозволить оминути «кількісні» обмеження на володіння землею. Йдеться про те, що надання орендарям можливості передавати своє переважне право викупу землі іншим особам може призвести до надмірної концентрації ріллі в руках таких «інших осіб»…
Багатьох дивує й відсутність в остаточній редакції документа обмежень щодо концентрації землі на рівні областей та об’єднаних територіальних громад. За це можемо поплатитися після 2024 року. Адже існує ймовірність, що левову частку земель у невеликих ОТГ скупить одна юридична особа, підконтрольна одній людині, котра матиме неформальний статус такого собі «князька», який впливатиме на діяльність громади. Як це, до речі, й до цього відбувалося у багатьох районах і селах, де «князюють» великі орендарі.
Очевидно, норму про обмеження права володіння землями у межах однієї ОТГ 35 відсотками після першого читання документа прибрали, щоб полегшити життя агрохолдингам, які зараз обробляють великі земельні масиви і, відповідно, претендуватимуть на їхнє придбання. Чи можна буде досягнути компромісів до відкриття земельного ринку для юридичних осіб (хоча б на рівні 50-60 відсотків такої концентрації) — незрозуміло.
Тож експерти прогнозують: до того як повноправними учасниками ринку стануть юридичні особи (починаючи з 2024 року), власники паїв навряд чи зможуть отримувати за свої паї справедливу ціну. Натомість конкуренція збільшить вартість наділів у рази.
Тож, думається, у цій справі поспішати без нагальної потреби не варто. Щоб знову не повторити долі «ваучерної приватизації», все ж таки «забур’яненість» земельного правового поля варто ліквідувати. Принаймні, час для цього ще є.
В.ВАСИЛЕНКО.

Залиште Ваш коментар
Перевести