Може здатися, що відомості про православний храм у селі Конотоп Шепетівського району, які дійшли до наших часів, суперечливі. Адже деякі джерела «датують» його кінцем ХІХ століття. Утім, судячи з інших свідчень, а також архівних пошуків конотопського священника Віталія Перина, ця культова споруда значно старша, «пам’ятає» часи українського козацтва, Гетьманщини.
«Хрестовоздвиженська церква села Конотоп збудована у 1890 році заходами священника Петра Метельського і прихожан. Споруда дерев’яна, разом із дзвіницею на кам’яному фундаменті. До 1912 року була приписана до Михайлівської церкви у с. Нучпали (Поляни)», – читаємо у збірці праць священномученика Аркадія Остальського.
Це свідчення збігається з написом на іконостасі Конотопського храму, який зберігся. Там теж зазначено «1890 рік», також згадується «фундатор» Метельський (котрий, до речі, на початку ХХ ст. похований у Полянах), і навіть додано, що споруду «розфарбували» 1892 року «за старости Кирила Цибанюка».
Втім, за інформацією нинішнього настоятеля Конотопської церкви Віталія Періна, згадане її датування не вірне. На його думку, храм істотно «старший», ніж кінець ХІХ століття. Про це священнику вдалося знайти чимало документальних доказів.
«Виявив історичний документ, за яким храм і село Конотоп були передані великим волинським магнатом і землевласником Станіславом Любомирським єврейським орендарям у 1759 році. Затим, приблизно на початку ХІХ століття, церква була уніатською. А 1851-го вона перейшла уже православній общині села», – наводить приклад «Шепетівському віснику» Віталій Перин.
У середині ХІХ ст. культова споруда була у настільки запущеному стані, що упродовж кількох десятків років (далася взнаки бідність місцевих жителів) заходами настоятеля Петра Метельського її ремонтували.
До речі, певним доказом слів священника про уніатське минуле церкви є нотатка про неї у третьому томі «Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии» (Почаїв, 1893 р.). Автор книги Микола Теодорович зазначив, що храм у Конотопі «відремонтовано» у 1852 році, «переробивши» з «римо-католицької каплиці».
Але нехай теза про «римо-католицьку каплицю» не насторожує читача, адже у ХІХ столітті «каплицями» на Волині подекуди називали невеликі сільські уніатські храми. Після розпаду Речі Посполитої (кінець XVIII cт.) влада Російської імперії цілеспрямовано «реформувала» їх на осередки православної віри. У нас, на тодішній Заславщині, а відтак і у Конотопі ці процеси «фінішували» в 1860-х роках, коли імперська влада остаточно «загасила» наслідки національно-визвольних Польських повстань 1830–1831 і 1863–1864 рр.
На жаль, підсилили забуття давнього минулого Конотопської церкви, яке «губиться» в часи українських гетьманів XVIII століття, порівняно «нещодавні» радянські реалії.
Наприклад, у 1930-х роках більшовики «розправилися» над церковною дзвіницею. Перед храмом попалили ікони (тоді ж, за загадкових обставин, щезла одна з найбільш цінних – Казанська ікона Божої матері). Особою протоієрея Дмитра Козловського, котрий служив у церкві в 1922–1934 роках, зацікавилися працівники НКВД. А приблизно за хрущовських часів будівлю колишньої церкви «переробили» на колгоспний склад. Місце поховання протоієрея заасфальтували.
Заходами вчителя з Городнявки Олександра Цибанюка з 1989 року Конотопську церву почали відроджувати. Втім, до сьогодні ще багато сторінок її правдивої історії вкриті мороком забуття. Нинішній настоятель храму Віталій Перин розуміє це, тож своєю систематичною роботою з архівними документами удоступнює його історію, робить зрозумілою людям.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Фото надав Віталій ПЕРИН.