У 1997 році Хмельницьке видавництво «Поділля» видало історико-меморіальну «Книгу пам’яті України» (Хмельницька область, том 9), до якої, зокрема, увійшли короткі відомості про уродженців і мешканців Шепетівки і Шепетівського району, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни у боротьбі з фашистськими загарбниками.
Тим же видавництвом 2004 року здійснено історико-меморіальне видання серіалу «Книга Пам’яті України», до якого занесено прізвища цивільних громадян Шепетівки і району, які загинули від рук фашистів під час тимчасової окупації нашого краю, на каторжних роботах у Німеччині, під час бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни. А ще особисто мені вдалося віднайти і вперше офіційно оприлюднити відомості про тих наших земляків, хто загинув, пропав безвісти під час радянсько-фінської війни 1939–1940 років. Але…
Постійно у пам’ятку однокласник Володя Стецюк. З ним сиділи за однією партою до кінця восьмого класу у міській середній школі № 4. Мешкав, до речі, на вулиці Красній (тепер вулиця Лозова). Під час служби в армії загинув. Згодом у лікарні я запитав його батька, де той працював: «Як це сталося?». Чоловік відповів коротко: «Повідомили, що трагічно. Був танкістом».
Так само не змогли детально повідомити обставини загибелі в армії й родичі моїх однокласників — підполковника Віталія Кучернюка та мічмана Дмитра Біленького з тієї ж таки СШ № 4.
Пройдімося міським цвинтарем, кладовищами у Грицеві та Судилкові, погостами інших сіл району. І вряди-годи надибуємо портрети та фото молодих людей в армійській формі. Якщо зустрінете на могилі когось, а це позаяк завше у поминальні дні, вам зазвичай скажуть: «Загинув у армії. Ніхто й не сказав, за яких обставин…».
Шепетівчанка Віра Артемчук з вулиці Подільської (колишня Лінника – О.Ц.) передала на зберігання до мого особистого архіву фото, на звороті якого каліграфічний напис: «Трагическая кончина красноармейца Артемчука Михаила, последовала 28.ХІ.1923 г. по старому стилю, и 31/ХІІ был похоронен в городе Ташкенте».
Поруч штамп: «Фотограф Л.И.Вишневский. Ташкент. № 19». І ще один припис: «Получено 14/VІ 1924 г.».
Передаючи мені знімок, пані Віра повідомила:
— На фотографії — покійний Михайло Васильович Артемчук. Перед армією працював у Шепетівському депо. Є фото 1918 року, де він поруч із батьком – зберігачем Шепетівського церковно-парафіяльного літопису, яке родина передала до музею М.Островського.
Служив у Ташкенті. З дитинства дуже любив коней. Перед від’їздом з армії додому пішов прощатися зі своїм конем і… кінь його убив. Один із червоноармійців на знімку (той, що ліворуч) — житель Шепетівки Христюк Микола Афанасійович, також жив на вулиці Шевченка, але цього будинка уже немає. Після Великої Вітчизняної війни працював бондарем у «змішторзі» і помер одинаком. Інший чоловік (на знімку праворуч) — теж шепетівський, але не змогла дізнатися, хто він…
Дивлячись на цю фотографію, виникла думка: «А що як створити книгу пам’яті і про тих наших земляків, хто трагічно загинув під час служби у мирний час за різних обставин, помер від хвороб. У тому числі у зоні проведення АТО/ ООС…».
Я готовий узятися за цю копітку роботу. Телефонуйте: 097-408-26-44.
Олександр ЦАРИК.