Коли ми розповідаємо про Пласт, часто згадуємо його вік, наголошуючи, що це найстарша громадська організація країни, яка уже 114 років успішно функціонує та виховує нові покоління свідомих українців. Бо, попри все, пройти крізь сторіччя й залишатися дієвим – це не просто досягнення, це свідчення глибинних цінностей, які були актуальними у 1911 році та залишаються важливими донині.
Надзвичайно приємно усвідомлювати, що у Шепетівці теж є свої довгожителі. «Шепетівський вісник» – газета, яка упродовж ста років була свідком змін, відображала життя, зберігала історію міста і району. Пережила різні влади й політичні режими, а сьогодні – в епоху Інтернету та онлайн-медіа – продовжує бути живим голосом громади, щотижня даруючи читачам свіжий номер.
Шалений ритм, інформаційний шум та перенасиченість, у яких нам зараз доводиться жити, часто роблять сучасні ЗМІ безликими та байдужими фіксаторами подій. Натомість «Шепетівському віснику» вдається пильнувати й плекати душу громади. У газеті – не просто матеріали: у них обличчя, емоції та почуття людей, їхні досягнення, здобутки, мрії та перемоги. Це літопис, що оберігає пам’ять про рідний край.
Неодноразово «Шепетівський вісник» розповідав про діяльність Шепетівського осередку Пласту – про події, акції, ініціативи, про молодь, яка росте свідомою та небайдужою. Газета підсилювала наш голос своїм, допомагала нам говорити гучніше, доносити важливе до читачів і наших однодумців.
Ми щиро дякуємо редакторці Світлані Григорівні Мороз та колективу «Шепетівського вісника» за постійну інформаційну підтримку Пласту, за теплі публікації, відкритість і завжди ствердну відповідь на будь-які наші прохання і звернення. Дякуємо за вашу щоденну працю, за продовження журналістської справи попередників і збереження традицій видання.
Бажаємо редакційній команді міцного здоровʼя, невичерпного натхнення, творчого запалу та непохитної віри у силу слова! Хай ваша діяльність й надалі єднає громаду, зберігає пам’ять поколінь, додає світла у непрості часи! І нехай на шпальтах «Шепетівського вісника» якомога швидше з’явиться новина, якої чекає уся країна, – про Перемогу України над російським агресором.
Марина ЛОЖКІНА,
керівниця Шепетівського осередку Пласту.
На знімку: передача пластунами Віфлеємського «Вогню Миру» редакції газети «Шепетівський вісник» (2021 рік).
На пульсі часу
Я виросла у Шепетівці. Це місто для мене рідне. І скільки себе пам’ятаю, у нашій хаті і в оселі дідуся та бабусі завжди була міськрайонка. З-поміж великої купи газет, які листоноша приносила щоденно, найважливішою була інформація із місцевої преси. Я любила використовувати це видання у підготовці до шкільної політінформації.
У 1995 році я поїхала навчатися, працювати, шукати свій шлях. А двадцять років тому повернулася до Шепетівки уже дорослою, із мріями та планами.
І коли розпочала власну підприємницьку діяльність, першим моїм кроком було звернення до «Шепетівського вісника». Я принесла свою статтю про дерева, рослини, любов до природи. І газета відкрила мені двері. Вона стала для мене місточком до жителів рідного міста, дала платформу до моїх рубрик «Диво-сад», «Місто прикрашають люди».
Сьогодні ми живемо у цифровому світі. Новини — онлайн, у соціальних мережах. Усе швидко: тут написав, там поділився і уже побіг далі. Але коли береш до рук газету, що пахне друком і папером, то це зовсім інше відчуття. Це дотик до історії, фізичний предмет, який хочеться розгорнути, погортати, перечитати…
Газета сьогодні — це ніби трохи консервативно, але й водночас — модно у своєму ретро-шармі. Бо важливі речі не старіють.
Писати для видання значно відповідальніше, ніж для Інтернету. Випуск газети дорогий у виробництві. Тут важлива кожна думка, кожне речення. До друку не потрапляє випадкове чи зайве. На відміну від мережі, де часто панує інформаційний шум.
Чи легко зараз видавати газету? Чи легко її друкувати й розповсюджувати? Ні. Культура передплати майже зникає. Багато хто звик отримувати інформацію миттєво і безкоштовно. І я — не виняток. Разом з тим, залишаюся передплатницею «Шепетівського вісника» і щотижня дістаю з поштової скриньки новий випуск.
Газета й досі тримається на людях. На ентузіазмі, любові до своєї справи, відповідальності перед громадами міста і району.
У ювілейний рік не можна не згадати людину, володарку «Золотого пера», ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, яка упродовж трьох десятиліть очолює колектив газети, — редакторку Світлану Мороз. Її професійність, характер, лідерство дають газеті силу й рух вперед.
Сто років — це вагома історія. І водночас — це багато історій людей. Бо «Шепетівський вісник» був і залишається літописцем краю — тихим, але дуже важливим.
З повагою і вдячністю до усіх, хто творив і творить газету, хто зберігає її та продовжує їй життя, депутатка Шепетівської міської ради, підприємиця
Алла БУНЕЧКО.
Газеті — 100 років. Це, здається, так багато… Але за виміром сьогоднішнього основного її читача, який, перетнувши власний піввіковий бар’єр і усвідомивши, що попереду літ менше, ніж позаду, і що людське життя мчить майже зі швидкістю звука, це зовсім небагато.
На відміну від людини газета має шанс перетнути ще не один ювілей. Але це можливо лише завдяки людям, що визначають її життєздатність і, відповідно, вік. Їхні справи, долі й життя наповнюють зміст і живлять друковані рядки.
Змінювалися часи, а газета жила, описуючи і документуючи. Змінювались люди, про яких писалося, і ті, що створювали номер за номером, та газета залишалась…
Напевно, в архіві кожної шепетівської сім’ї зберігається хоча б один примірник «міськрайонки», у якому є розповідь про когось з родини. А прославляти людей праці, професіоналів та добрі справи мешканців Шепетівки на її сторінках — було і є у пріоритеті.
Пам’ятаю ще з дитинства, як мої батьки з численної преси, що надходила на домашню адресу, першою брали до рук саме місцеву…
Пам’ятаю, як у важкі 1990-і, намагаючись відвернути молодь від сумнівних захоплень, разом з відділом у справах сім’ї та молоді Шепетівського міськвиконкому започаткували сторінку для молоді і про молодь «Сучасник». Популяризуючи заходи відділу, розповідаючи про молоді таланти, про молодіжні громадські організації і субкультури, роз’яснюючи наслідки нездорового способу життя, газета простягала руку допомоги тим, хто губився у час невизначеності.
Та й старше покоління позбавлялось стереотипного тоді негативно-категоричного ставлення до молоді, уже інакше сприймаючи її «пошуки себе» у нових реаліях через призму бачення улюбленого «Вісника» і талановитих кореспондентів Віктора Лінника і Олени Козійчук (Кеменяш).
І сьогодні, у випробувальний для країни час, молодь, яка захищає Батьківщину у бою, примножує її славу трудовими, творчими, науковими і спортивними звитягами — на шпальтах газети.
У «Шепетівському віснику» документується історія кожного і кожної, хто віддав життя за Україну, за нас з вами. Це один із шляхів, щоб закарбувати пам’ять, щоб ніколи не пробачити нашим ворогам.
Можна багато згадувати висвітлених тем, перераховувати вдалі статті й улюблені рубрики. Можна щось не сприймати, з чимось не погоджуватися, та одне беззаперечно — газета була і є потрібною!
Щирі вітання з ювілеєм колективу редакції, редакторці Світлані Мороз та усім причетним! Будьте і процвітайте!
Алла ГАЙДАЙ.
Газету «Шепетівський вісник» (а раніше – «Шляхом Жовтня») передплачую стільки часу, скільки мешкаю у Шепетівці, — 40 років.
З нетерпінням чекаю кожен номер, бо знаю, що у ньому цікаво і правдиво висвітлюються новини державного значення і події нашого міста та району. Вони підібрані не будь-ким, не самозваними «експертами» чи «блогерами», а професійними журналістами на чолі з редакторкою Світланою Мороз.
Беру до рук газету, вона так гарно пахне свіжою фарбою, і не віриться, що проіснувала цілий вік! Хоча у наш тяжкий час багато її «ровесниць» уже закрилися.
За ці 100 років разом з багатьма поколіннями читачів газета пройшла довгий шлях, змінила назву, але не стала старою: йде в ногу з часом, тримає руку на пульсі життя, завжди знаходиться «у тренді». Бо ніщо не замінить паперові видання. Це щось неповторне. Газета спонукає до роботи думку, наповнює оптимізмом та енергією душі земляків.
Я вдячна редакції за кожну сторінку і рубрику. Особливо люблю читати «Житейське море», а також «Подбаймо про здоров’я».
Та після повномасштабного вторгнення росії в Україну газета поповнилась новими рубриками: «Вони віддали своє життя заради інших, заради нас з вами», «Не пробачимо». Назви говорять самі за себе. Тут щоразу знайомимось із нашими земляками-Героями, з якими прощались громади протягом тижня.
Так щиро і душевно описано біографію і подвиг кожного захисника… Стільки болю у кожному некролозі. Газета знаходить найтепліші слова підтримки кожній родині. Жодного загиблого не оминула увагою наша газета у цей буремний час.
А ще завжди вшановують пам’ять до річниці загибелі воїна. І тепер я починаю читати газету саме з цієї сторінки.
Тож від імені усіх матерів наших загиблих захисників хочу подякувати редакції газети за шану, за небайдужість і чуйність до нашого горя. Хай швидше здійсниться наша спільна мрія і закінчиться це кровопролиття. Хай живими повертаються додому сини, брати, чоловіки. Хай уже пишеться про мир і відбудову України.
Вітаю наш «Вісник» із 100-річчям! Низький уклін редакції та особисто Світлані Григорівні за професійне чуття і майстерність!
Бажаю рясних тиражів, багато нових читачів та цікавих тем! Нехай у вас завжди будуть сили, натхнення та надійні партнери! Процвітання вам і нашому місту!
Любов УКРАЇНЕЦЬ, мама Героя України Володимира Українця.
Будьте і процвітайте!
Глибока вдячність від матерів
Літописець нашого краю
Газета. Відстань у століттяНа знімку: у день 75-річчя «Шепетівського вісника».
