Війна триває в нашій країні вже вісім років, а зараз вона перейшла в гостру фазу. Кожен наш воїн сьогодні вгризається в землю і стійко захищає Україну!
Ми не маємо права забувати про тих, хто поклав свої життя за ці роки війни в боротьбі проти російського агресора.
Схилімо низько голови в скорботі й віддаймо заслужену шану нашому земляку, Тимошишину Олександру Андрійовичу, солдату, водію-санітару 54-ї окремої механізованої бригади, який загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Бахмут (Артемівськ) Донецької області 28 лютого 2016року. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Ти у наших серцях назавжди
Пам’яті Олександра Тимошишина
Добровільно пішов син в АТО,
Терикони горіли і трави.
І Сашка санітарне авто
Підірвали у день той кривавий.
Він і друзі попали в полон,
І живим не вернувся наш воїн.
Завжди перший його батальйон,
Ось команда лунає: «До зброї!»
Був у перших рядах наш земляк,
Він сміливий, високий та дужий.
Патріот України, козак.
Ми тебе не забудемо, друже!
Обірвалось зненацька життя,
Ще міг жити в родині щасливо.
Відлетіло усе в небуття,
Повернути назад неможливо.
Не дожив лише день до весни.
Залишились дві доні маленькі.
До дружини приходиш у сни,
За тобою сумують рідненькі.
І матуся, і батько сумні,
Бо печаль їм ятрить бідним душу.
Прилетять журавлі навесні,
Та хіба ж заберуть тяжку ношу?
Як синів батькам важко втрачать!..
Хто зігріє їх стомлені руки?
І хай лебеді в небі ячать,
Серце рвуть гіркі думи і муки.
Бо їх син десь летить, наче птах,
В піднебессі біліють лиш крила,
В паралельних далеких світах.
Повернути й молитва безсила.
Ти у наших серцях назавжди,
Олександре, без тебе так сумно.
Сніг засипав вчорашні сліди,
Ти загинув, повір, недаремно.
Ти живий в наших думах навік.
Ще твій шлях десь горить між зірками.
Український дух житиме вік,
Україна розквітне з роками.
Віра Кухарук.
Герої не вмирають! Слава Україні!
За інформацією Музею пропаганди.