— Не можу стримати свого обурення, — телефонує до редакції увечері, 12 вересня, шепетівчанка Галина Володимирівна Бухенко. — Газету виглядаю уже п’ятий день, але так і не принесли. І у минулий четвер, і у п’ятницю, і у суботу, далі у понеділок і вівторок ходжу до поштової скриньки, але «Шепетівського вісника» немає.
У відділенні зв’язку сказали, що немає кому носити пресу. Чи то листоноша пішла на пенсію, чи звільнилася. Пообіцяли, що невдовзі принесуть. Але ж я передплатила газету і хочу її отримувати вчасно, а не через тиждень чи два. То уже, як кажуть, макулатура. Такого раніше ніколи не було, негаразди почалися з липня, бо скоротили листонош…
Неодноразово нарікала на те, що вчасно не приносять газету і шепетівчанка, пані Людмила Драчук, мати загиблого Героя Валентина Драчука.
— Ми не отримали дві газети у серпні і одну вже у вересні, — розповідає Валентина Олександрівна Крупник із с. Городнявки. — Люди люблять нашу місцеву газету «Шепетівський вісник» і хочуть її читати, але це стає великою проблемою. Куди ми тільки не зверталися, але ніхто не може дати конкретної відповіді, коли усе налагодиться. Адже для людей старшого віку газета — чи не весь світ. Бо айфону, смартфону чи інтернету в них, зазвичай, немає. Саме наша районка несе усю інформацію з життя громад Шепетівщини, області, держави у село Городнявку…
Телефонували й мешканці з Хутора, де ще недавно працювала листоноша, вчасно приносила і пресу, і пенсії, брала комунальні послуги. Влітку її скоротили. Переповідаємо дослівно те, що нам говорили сельчани:
— Навіть у Другу світову війну пошта працювала справно, приносили листи-трикутники з фронту, а ось «пошта на колесах» приїде швиденько, зупиниться у центрі і поспішає далі, бо запізнюється в інше село. Просимо повернути листоношу, бо ми немов відрізані від навколишнього світу. На нашу думку, керівники «Укрпошти» не знають, як нам живеться тут, у віддалених селах…
Чи не кожного дня, на жаль, редакція отримує подібні дзвінки і звернення від наших читачів про те, що не отримують вчасно газету, на передплату якої викроюють кошти із своїх мізерних пенсій чи зарплат. І у цей важкий, випробувальний час, коли в Україні точиться повномасштабна війна, доступ до інформації вкрай важливий.
Однак керівництво «Укрпошти» закриває поштові відділення, скорочує листонош, люди недоотримують належні поштові послуги. Так, у Шепетівці з 13 листонош залишилося шестеро, а обсяг роботи той самий. Тому працівниці не витримують навантаження.
Недавно одну листоношу покусав собака і тепер їй необхідне тривале лікування, а підміни немає, ось жінка і звільнилася. І, відповідно, передплатники «Шепетівського вісника» на тій дільниці потерпають, бо не можуть отримати вчасно газету.
Другий рік «Укрпошта» проводить реформу, запроваджує роботу пересувних відділень зв’язку. І ця реформа явно пробуксовує. Мешканці краю обурюються, що їм регулярно не доставляють нашу газету. Уже бачимо, що мінімізація кадрів призводить до втрат, насамперед до обсягів передплати. Люди телефонують і запитують: «Що ж воно коїться? Чому влада, народні депутати не втрутяться і не запитають «реформаторів», не вплинуть на вирішення поштових проблем?».
Ми згодні зі своїми читачами і також чекаємо реакції високопосадовців у Києві, які, нарешті, почують людей і звернуть увагу на те, що у державній структурі «Укрпошті» чомусь випустили з поля зору українську пресу. Адже це державна інформаційна політика. І доступ до інформації мають мати усі. Бо таке враження, що з газетами може статися… «ВСЬО». Як з тим ворожим кораблем на поштових марках.
Світлана МОРОЗ.
