Будинки офіцерського складу (так звані ДОСи) на теперішній шепетівській вулиці Героїв Небесної сотні (колишня Карла Маркса) почали зводити в травні 1936 року, «з нагоди» масштабних військових маневрів Робітничо-Селянської Червоної Армії, які очікувалися восени.

Перед будь-якими військовими маневрами належало виконати великий комплекс підготовчих робіт. У РСЧА цим займалися інженерні війська. Серед тих, хто служив у одному з батальйонів цих військ, був В.Роздоріжний — виходець зі Східної України, котрий пережив поневіряння в таборах НКВС. Спогади чоловіка про досвід такої служби надрукувала 1943 року «Маріупольська газета».

За даними В.Роздоріжного, у травні 1936 року в українських містах Дніпропетровську та Запоріжжі перебували 132-й, 133-й, 136-й та 137-й батальйони інженерних військ, повністю готові до «перекидання» у прикордонну смугу УСРР.

Тоді їх спрямували на будівництво різних військових та цивільних об’єктів у нашу Шепетівку. Адже місто на ті часи мало стратегічне значення для усього Союзу, бо розташовувалося неподалік радянсько-польського кордону, у прикордонній зоні.

Як згадував сучасник, на той момент у Шепетівці мешкала значна кількість єврейського населення. Тисячі «червоноармійців» (умовно військових, бо замість традиційних для ЧА значків носили на комірцях мініатюрні «перехрещені сокири»), «озброєні» різними будівельними інструментами й матеріалами, «знесли з лиця землі стареньку Шепетівку і збудували нове воєнне місто», з «гарними асфальтованими вулицями й тротуарами».

Серед іншого, саме тоді у місті постали нові, здебільшого чотириповерхові будинки, які змінили тодішню вулицю Карла Маркса до невпізнання (хоча «вік» її, якщо вірити записам краєзнавця Євгена Наймушина, був порівняно новим — вона 1920 року «народження»). Кілька аналогічних споруд з’явилося і на вулиці, яка тепер називається Українська.

Заодно згаданим батальйонам доручили спорудження складів, баз, гаражів, а ще — аеродромів, ДОТів, протитанкових перепон, артилерійських та зенітних майданчиків, бліндажів, десятки інших подібних робіт.

Такі вражаючі перетворення були підготовкою до масштабних військових навчань – маневрів Київського військового округу РСЧА. Цей захід був останнім перед Великим Терором 1937–1938 років у СРСР. Командував маневрами на Шепетівщині командувач Київським ВО Йона Якір.

Для участі у маневрах до нашого регіону було стягнуто понад 23 тисячі радянських військових – 7-й кавалерійський та 8-й стрілецький корпуси, зенітний артилерійський дивізіон, 100-ту стрілецьку дивізію, 2-гу, 23-ю, 26-ту кавалерійські дивізії, 15-ту та 17-ту механізовані бригади, 135-ту стрілецько-кулеметну бригаду, дві винищувальні авіаескадрильї, авіадесантний батальйон, дві ескадрильї легких бомбардувальників та одну штурмову ескадрилью.

На озброєнні у цих сил перебували новітні зразки техніки, як от: танки Т-26 й БТ, літаки И-16, P-Z. Навіть коней, без яких тодішні війни були ще неможливі, налічувалося 11 тисяч.

Основні події навчань відбувалися на берегах річки Хомори.

«Коли Шепетівська військова округа була переповнена авіаційними, танковими, артилерійськими та піхотними підрозділами, – пише свідок, – будівничі батальйони виявилися зовсім зайвими. Щоб не їсти даремно державного хліба, нас перекинули у Примор’я». 

А там будівельники, котрі подарували нашому місту кремезні будинки офіцерського складу, що й досі стоять на вулиці Героїв Небесної сотні, до листопада 1937 року зміцнювали прикордонну зону СРСР у районі м. Владивостока.  

Володимир КОВАЛЬЧУК.