Так любить говорити шепетівчанка Олена Григорівна Козюк, якій 21 квітня виповнюється 90 років
Народилася вона далекого голодного 1932 року у с. Косій Рішнівці Шепетівського району, у сім’ї колгоспників.
Олена була п’ятою дитиною у багатодітній родині Свердлюків. Після неї на світ з’явилися ще двоє малюків. Вона добре пам’ятає своє босоноге дитинство. З ранку до ночі тяжко працювали і старші, і малі. Оленка повсякчас, чим могла, допомагала мамі, яка то у хаті ладнала щось їсти, то на городі садила, сапала, збирала, снопи в’язала і привчала трьох донечок до будь-якої роботи. А четверо синів були підспір’ям для батька, яким був майстром на всі руки.
А ще у пам’яті Олени закарбувався спогад, як вона разом з меншими братиком і сестричкою чекали, коли мама спече хліб. Заглядала до печі і дивилась, як росте хлібина. Мама все приказувала, щоб діти не галасували, бо тісто любить тишу. А ще казала, що хліб — це життя.
Дочекавшись, коли буханки хліба, ще гарячі, були на столі, дітлахи навперебій просили шматочок хрусткої скоринки. Яка ж вона була смачна…
А потім була війна. Її Олена Григорівна пам’ятає з першого дня вторгнення фашистів в Україну до Перемоги. Завжди говорила своїм дітям: «Не дай, Боже, щоб ви бачили оті жахіття війни». Адже вона приннесла у сім’ю Свердлюків багато горя. Батько загинув на полі бою у далекій Польщі, там і спочиває у братській могилі. Старший брат Андрій згорів у танку. Рідні так і не дізналися, де він похований.
Олена бачила, як мама постійно плаче. Їй було дуже важко у повоєнні часи одній виховувати дітей, але витримала, поставила їх на ноги. Олена здобула фах обліковця, спочатку працювала помічником головного бухалтера у колгоспі. Потім, коли вийшла заміж, оселилася у Шепетівці і постійно працювала касиром у міському будинку культури. Старожили пам’ятають її — завжди усміхнену, доброзичливу, привітну.
Олена Григорівна виховала двох дітей — сина Олександра і доньку Наталію. Вони навчалися і закінчили колишню школу № 10. Обоє здобули вищу освіту. Має двох дорослих онуків — Андрія і Олександра.
Ювілярка і гадки не мала, що у її життя, на 90 році, вдруге прийде війна. Страшніша, ніж та, перша, з фашистами. Адже, як каже, німці не були такими жорстокими виродками, як орки. Не пригадує, щоб вони так глумилися над людьми, вбивали жінок і дітей. Принаймні у їхньому селі такого не було.
А ще, як віруюча людина, не може змиритися з тим, що російські окупанти руйнують духовні святині, спопеляють храми до тла. Вона — парафіянка Православної Церкви України.
Нині Олена Гриигорівна не може ходити до церкви, бо хвора, пересувається на інвалідному візку.
До речі, наша газета у травні 2015 року писала про родину Козюків. У матеріалі під заголовком «Братія київського монастиря молиться за родину шепетівських благодійників» йдеться про вшанування Олени Григорівни Козюк, її чоловіка Леоніда Павловича Нікончука, сина Олександра Козюка, доньки Наталії, внука Олени Григорівни — Андрія та інших благодійників за заслуги перед Помісною Православної Церквою Київського патріархату.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив їх тоді високими відзнаками Української Православної Церкви. Олену Григорівну Козюк — орденом святої великомучениці Варвари. А ще Патріарх вручив їй медаль та Благословенну грамоту. Таку ж Благословенну грамоту і медаль було вручено її чоловікові — Леоніду Павловичу Нікончуку.
Тоді родину Козюків запросили на храмове свято у Київський Свято-Феодосіївський ставропігіальний чоловічий монастир, що розташований у самому серці столиці. Нині цей монастир належить Православній Церкві України.
Сім’я взяла участь у святковій Божественній літургії.
Син Олександр є жертводавцем і благодійником цієї обителі. Саме він і вся його родина долучилися до відродження монастиря, а відтак — до розбудови знищеної за радянських часів дзвіниці, на дзвонах якої у металі викарбовано імена самого Олександра, його матері Олени, внука Олени Григорівни — Андрія, сестри Наталії та інших благодійників, за яких повсякчас молиться братія монастиря. Олександр Козюк був відзначений найвищими нагородами Української Православної Церкви.
Ось така вона, наша ювілярка Олена Григорівна Козюк. Нині, у цей випробувальний воєнний час, поруч з нею проживає донька Наталія. Всіляко підтримують маму і бабусю син Олександр, внуки Андрій і Олександр.
Ми бажаємо поважній шепетівчанці здоров’я, довголіття і дочекатися наступного ювілею!
С.ГРИГОРЕНКО.