Про що розповіла карта із позначеннями Судилкова, Славути, Лабуня, Заслава й ще десятків міст Крем’янецького повіту Волинського воєводства XVIII століття, яку нещодавно знайшла невтомна дослідниця шведських архівів Марина ТРАТТНЕР.
Як ми вже раніше писали, у часи, коли Шепетівський край був частиною Речі Посполитої (XVII – кінець XVIII cт.), європейські картографи залюбки наносили на свої мапи позначки Судилкова, Сульжина, Заслава, Славути, Грицева. Навіть село Корчик (нині це Михайлюцька громада) не раз і не два відмічали. А от самій Шепетівці “не везло”. Її наявність (певно, через малолюдність) хронічно “ігнорували”.
Знахідка Марини Траттнер – мапа бельгійського картографа Зигмунда Герстманна із зображеннями Волині, Поділля, інших історичних регіонів українських земель за станом на кінець XVIII cтоліття – теж “не показує” Шепетівки. Зате тут чудово видно інші поселення Південно-Східної Волині, які оточували наше містечко.
Прикметно, що на мапі вони не позначені “банальними” кружальцями різної величини. Тут цю роль грають малюнки із відомостями про власників маєтків (герби з підписами).
Отож, як виглядає, у кінці XVIII століття містом Судилковом (нині село) володіли Млодзейовські. Містечко Ганнопіль (нині – село) належало Яблоновським, а Славута – Сангушкам. Володарем Лабуня (нині – с. Новолабунь Полонської громади) був Стемпковський. Ляхівцями (теперішнє Білогір’я), судячи з малюнка на карті, спершу заправляли Опалинські, однак згодом містечко перейшло до Яблоновських.
Якщо придивитися до деяких позначок міст (їх збільшив і розмістив у Вікіпедії український краєзнавець Євген Букет), можна побачити “зламані” хрести. Наприклад, там, де Заслав, таких зображень два. В Судилкові, Лабуні й Ляхівцях – по одному.
На думку сучасних істориків, у такий спосіб картограф Зигмунд Герстманн позначив кількість католицьких чи уніатських храмів, які, після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття, закрила чи “переоформила” на православні нова влада – Російська імперія.
Зверніть увагу на синьо-рожеву жирну хвилясту лінію в нижній частині фрагменту карти. Це не що інше як кордон Волинського воєводства Речі Посполитої із Подільським.
Під цим кордоном Волині та Поділля позначений, з боку Поділля, Плоскирів. Так-так, це нинішній Хмельницький, адміністративний центр області, якому, з “легкої” радянської руки у ХХ столітті, почала “підлягати” наша Шепетівка.
Коли ділили Річ Посполиту, був той Плоскирів “заштатним” містечком на північному кордоні Подільського воєводства, “звітуючи” центральному місту Кам’янець.
А якому адміністративному центру підпорядковувалася Шепетівка й інші довколишні містечка Південно-Східної Волині до кінця XVIII століття, коли ще існувала Річ Посполита?
Ним було місто Крем’янець – центр одного з повітів Волинського воєводства.
Володимир КОВАЛЬЧУК.