Шепетівка провела у засвіти висококласного льотчика з позивним
«Мунфіш», випускника Шепетівської СЗОШ № 2 Олексія Меся
Його тепер знають не лише у Шепетівці, а й на Хмельниччині, в Україні, у далекій Америці, Данії.
Олексій Месь — еліта Повітряних Сил ЗСУ. Він завжди був першим у навчанні, в оволодінні надскладною технікою, опануванні літаків, зокрема й F-16. Надзвичайний в усьому: успішний, високоосвічений, красивий, фізично досконалий, інтелігентний, комунікабельний.
Трагічна мить обірвала молоде життя на злеті. Йому б ще житти, любити, радіти, досягати нових, незвіданих висот. Однак не судилося…
Небо змалку було у його думках, потаємних мріях. А уже в юнацькі роки Олексія бентежив неосяжний Всесвіт, космос. І він таки досягнув усього, про що мріяв, — став висококласним льотчиком нового покоління літаків. З перших днів війни захищав Україну в небі.
А 26 серпня під час масованого комбінованого російського удару по Україні Олексій Месь загинув. За інформацією повітряного командування «Захід» Повітряних Сил ЗСУ, він героїчно провів свій останній бій у небі, знищив три крилаті ракети та один ударний БпЛА.
Олексій врятував українців від смертоносних російських ракет. Але, на жаль, ціною власного життя…
Олексій Месь був сильним і відданим воїном, висококласним льотчиком, лідером на землі і у небі, добрим другом, люблячим сином, батьком, чоловіком, патріотом своєї країни.
Сьогодні наша розповідь про героїчного земляка Олексія Меся.
Двадцять дев’ятого серпня у середмісті Шепетівки відбулося велелюдне прощання із легендарним льотчиком. Віддати шану, вклонитися Олексію Месю прийшли рідні, близькі, друзі, побратими-льотчики, командири і підлеглі, сотні шепетівчан. Навколішки зустрічали траурну процесію, дорогу встеляли квітами.
Боляче, серце краялося навпіл… Ще один справжній Герой заступив на варту до «Небесного війська».
Не можна було без сліз дивитися на згорьовану велику родину: маму Оксану Василівну, тата Сергія Олександровича, сестричку Дарину, молодших братів Богдана і Романа. Незважаючи на поважний вік, здалека приїхали бабусі й дідусь. Інакше вони не могли, адже Олексій був їхнім перший старшим онуком, якого вони любили і пишалися його успіхами, досягненнями. І він їх любив та поважав.
Вражаючим моментом під час прощання став політ пари винищувачів МіГ-29, який здійснили бойові друзі Олексія. Так вони віддали шану з неба полеглому пілоту. Він був надійним другом і сильним, рішучим воїном, якого забрала клята війна.
На цвинтарі командир вручив Оксані Василівні прапор, яким була вкрита домовина сина. Він більше ніколи не переступить батьківський поріг, не обійме рідних і не скаже на прощання: «Не хвилюйтесь. Усе буде добре…». Поховали Олексія з усіма військовими почестями.
Сьогодні, у вівторок, 3 вересня, минає 923-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну, а ще — 9 днів з дня смерті Олексія Меся. У розмові з нами його мама, Оксана Месь, через газету «Шепетівський вісник» висловила глибоку вдячність від імені усієї родини всім, хто розділив їхнє непоправне горе, хто у чорні дні підтримав їх, а саме — рідним, які з’їхалися з усіх куточків України, друзям, знайомим, простим українцям. А ще командирам і побратимам, які допомогли організувати достойне поховання і церемонію прощання.
«Відчуваю, що висловлені співчуття — щирі, слова — сердечні, а сльози — гіркі як і мої. Пам’ятаймо нашого Альошу. Віримо у справедливість…», — зауважила пані Оксана. Вона була небагатослівною. Пообіцяла, що зустрінемося пізніше. Лише сказала, що Олексій усіх огортав любов’ю і теплом. Був взірцем для сестри і молодших братів. Над усе обожнював свою родину, маленьку донечку й дружину.
З дитячих років був допитливим, любив пізнавати світ, вчитися, ніхто його ніколи не примушував сісти за книжку. Він сам хотів, ніби поспішав жити і осягнути Всесвіт.
Більше про Олексія розповіли педагоги Гімназії №2 Людмила Самойлович і Надія Муштин. Саме там він навчався, а мама працювала вчителькою. Педагоги в один голос стверджували, що Олексій був найрозумнішим учнем, відмінником з усіх предметів, вигравав олімпіади, конкурси, писав глибокі наукові роботи. Але завжди мріяв про небо.
До речі, про Олексія Меся писала і наша газета у номері від 2 грудня 2010 року під заголовком «Космічні обрії Шепетівки». У матеріалі йшлося про те, що учні страших класів Шепетівської СЗОШ № 2 беруть активну участь у роботі заочної аерокосмічної школи «Всесвіт» ім. О.Макарова, яка діяла у колишньому Дніпропетровську (нині – Дніпро). Серед її учасників був і Олексій Месь. Він неодноразово перемагав і був у числі призерів різноманітних конкурсів під керівництвом досвідченої вчительки фізики Галини Каленюк.
А на Всеукраїнському конкурсі учнів та студентів «Мирний космос» у Києві восени 2010 року учень 11-го класу Олексій Месь був нагороджений дипломом 2-го ступеня за напрямком «Людина. Земля. Всесвіт». Його супроводжувала наставниця Галина Каленюк. Нагороду отримав з рук першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. А ще на додачу — електронний годинник, збірку журналів «Сузір’я», футболку і різні аксесуари. Також фото на згадку з людиною, яка побувала у космосі.
Тоді у статті заступника директора СЗОШ № 2 Василя Лешкевича було сказано, що, можливо, через кілька років Шепетівка буде відомою завдяки своїм неймовірним землякам, зокрема і Олексієві Месю. Так і сталося.
— Олексій був еталоном, лідером у всьому, — говорить вчителька географії Надія Муштин. — Із золотою медаллю закінчив школу, вирізнявся наполегливістю, сумлінністю. Усе, за що брався, доводив до кінця. Ми з Олексієм займалися після уроків, бо він любив науку, вигравав олімпіади і з мого предмета також.
Він навіть цікавився розвитком бджільництва в Україні. Про це написав наукову роботу, посів призове місце в області. Його дідусь був пасічником, тож хлопець з дитинства спостерігав за бджолами. Казав, що це неймовірні комахи.
Черпав знання не лише на уроках, а постійно студіював наукову літературу. Цікавився новинками з усіх джерел. Я пам’ятаю, як він уже був курсантом Академії Повітряних сил України. Якось у розмові подякував за те, що ми добре з ним вчили топографію. Коли був учнем, я запитувала, ким він хоче бути. Він відповідав: «Взагалі, я мрію бути льотчиком». І він таки став високопрофесійним пілотом.
— З червоним дипломом у 2015 році Олексій закінчив академію у Харкові, стажувався у США за програмою «Партнерство заради миру», — додає вчителька історії Гімназії № 2 Людмила Самойлович. — До слова, диплом про закінчення військового вишу йому, як найкращому студенту, вручав тодішній Президент України Петро Порошенко. А ще подарував йому іменний годинник. Олексій був досконалим в усьому, надзвичайно грамотним і ерудованим. Він — гордість нашої школи, міста, всієї України…
Після закінчення академії Олексій Месь влився у ряди пілотів Повітряних Сил ЗСУ. А з початком війни захищав нас із неба. Одним із перших разом з другом Андрієм Пильщиковим (позивний «Джус») вони поїхали до США, де проходили стажування, опановували F-16. Там, у США, часто виступали на телебаченні, зустрічалися із сенаторами у Конгресі, просували ідею передачі Україні бойових літаків F-16.
Хлопці досконало, стверджували інструктори, навчилися керувати цими літаками. І мрія Олексія таки збулася. Як зауважують його друзі, він бездоганно знав англійську мову, був обізнаний у дипломатії.
Колишній сенатор США Адам Кінзінгер після смерті Олексія сказав, що він із «Джусом» були неймовірними пілотами, офіцерами честі й гідності. Тому «Мунфіша» і «Джуса» ніколи не забудуть.
Обидва загинули. Щоправда, «Джус» ще 25 серпня 2023 року у віці 29 років, а «Мунфіш» з різницею у рік — 26 серпня 2024 року. У жовтні йому виповнився б 31 рік. Це дійсно цвіт нації, її еталон. Героями пішли у засвіти…
Шепетівчани у соцмережах висловлюють пропозиції про присвоєння школі ім’я Олексія Меся. На його честь пропонують назвати вулицю. А найголовніше хотіли б, щоб його відзначили найвищою нагородою України. Хай так і буде, бо Олексій Месь заслужив на це. Він загинув за нас із вами, в ім’я вільної і незалежної України.
Світла йому пам’ять і вічна слава!
Глибока вдячність батькам за сина.
Світлана МОРОЗ.