12 січня 1966 року наша газета опублікувала фото «хорошого новорічного подарунка» всім місцевим жителям – нового широкоекранного кінотеатру ім. М. Островського на 800 місць. Його щойно здали в експлуатацію. В дні шкільних канікул там тривав «фестиваль дитячих фільмів». Про це стає зрозуміло із величезної афіші праворуч від кінотеатру, яка також потрапила в об’єктив фотокора газети.
8 січня 1912 року часопис «Dziennik Kijowski» писав про намір ділових кіл Ямполя (нині – селище у Шепетівському районі) на чолі з його власником, графом Юзефом Косаківським спорудити цукровий і рафінадний заводи.
Будівництво обох підприємств запланували на весну. В такий спосіб підприємці прагнули подолати відставання промислового розвитку Ямпільщини від сусідніх територій. Ініціаторів цього будівництва не лякали навіть серйозні труднощі з комунікацією регіону: до найближчої залізниці не було доріг із твердим покриттям, а інші шляхи робилися непроїзними весною та восени, оскільки їх ніхто не «ремонтував», окрім морозу взимку та сонця влітку. За таких реалій місцеве земство пропагувало ідею будівництва так званої Волинської залізниці, яка б сполучила Холм із Жмеринкою, однак цей проєкт рішуче відкинули військові через близькість до західного корону Російської імперії.
12 січня 1914 року всеукраїнська газета «Рада» нагадала, що Заславське повітове земство хоче відкрити чотири нові школи. «Столярно-стельмашні» заклади освіти мали з’явитися у Хролині та Хоровці (нині це, відповідно, села Судилківської й Улашанівської громад Шепетівського району). На слюсарно-ковальські школи очікували жителі Грицева й Михнова (нині – Ізяславська громада). Також земство впродовж 1914 року задумало спорудити одну сільськогосподарську школу, але з точним місцем її зведення у Заславському повіті Волинської губернії ще не визначилося.
13 січня 1930 року заступник голови Державного політичного управління України Карл Карлсон у доповідній начальнику Секретно-оперативного управління Об’єднаного державного політичного управління Єфимові Євдокимову запропонував включити Шепетівську округу до переліку регіонів, звідки слід масово виселити куркулів.
На думку товариша Карлсона, це можна було зробити у кілька етапів. По-перше, вивезти «активних» куркулів, котрі проявляють «контрреволюційні» погляди. По-друге, долучити до акції сім’ї розстріляних, запроторених до концтаборів і «адміністративно висланих» куркулів і контрреволюціонерів. По-третє, поступово виселити і тих куркулів, котрі не виявляють активності, але можуть стати на заваді активній радянській колективізації по селах.
1 січня 1952 року директор Шепетівського заводу фруктових вод С. Грицевський урочисто проінформував зі шпальти «Шляху Жовтня», що в порівнянні із 1951-им потужність його підприємства в новому році зросте у 3 рази. Завод випускатиме 30 сортів безалкогольних напоїв.
Як акцентував товариш Грицевський, приміщення підприємства було значно розширено. Там будуть розміщені два цехи, обладнані найновішою вітчизняною технікою. «Ми одержали нову посудомийну і дозіровочну машини», – додав директор.
9 січня 1964 року старокостянтинівська газета «Світло маяка» вмістила замальовку про геройський вчинок фельдшера із села Ленківці (нині – центр однієї з громад Шепетівського району). В один із перших днів Новорічно-Різдвяних свят Іван Паляниця опівночі повертався із виклику й на околиці села запримітив багряну заграву. Як виявилося, горіла хата тракториста Якова Федорчука. Не довго думаючи, фельдшер забіг у палаючий дім і виніс звідти на руках п’ятирічного Васю.
15 січня того ж року наша міськрайонка висвітлила геройський вчинок робітника паперового цеху місцевої фабрики Івана Данілевича. Він «визволив» із «полону» річки Хомора 10-річного хлопчика Михайла Герасимчука, котрий пішов покататися на річку, але «шубовснув» під лід, а також працівницю місцевої школи Галину Мартинюк, якій не вдалося його врятувати. Жінка швидко оговталася, а от хлопчик знепритомнів. Проте Іванові Данілевичу вдалося швидко привести його до тями. Згодом, після зимових канікул, хлопчик успішно повернувся до Шепетівської школи-інтернату, де навчався.
14 січня 1975 року журналіст Петро Макаренко в «Шляхом Жовтня» описав спосіб заробітку земляків на вкрай дефіцитному товарі – шифері. На Шепетівщині організовувалися цілі групи, котрі вирушали за цим покрівельним матеріалом аж у російські міста Новоросійськ і Мічурінськ. Там шифер купували по ціні 1 карбованець 76 копійок за лист, а на своїй малій батьківщині перепродували втричі дорожче. «У долі» були навіть голови деяких сільрад, адже видавали «діловим людям» напередодні їхніх поїздок довідки, що кожен із них конче потребує шиферу.
13 січня 1989 року міськрайонка детально описала акції Держсаннагляду в Шепетівському районі. Так, через безконтрольність товарознавців управління торгівлі міськвиконкому в дитячий комбінат № 17, що діяв по вул. Горбатюка, було видано крупу «Геркулес», пошкоджену шкідниками. А комбінат громадського харчування видав у їдальню середньої школи № 5 морквуз підвищеним у 2 рази вмістом нітратів. Ще у Шепетівці тимчасово зупинили діяльність щойно побудованої аптеки № 202 на вул. Шешукова, бо там з ладу вийшла вентиляція, у приміщенні протікала покрівля. Через незадовільний санітарний стан припинено експлуатацію перукарні комбінату побутового обслуговування населення в районі Привокзальної площі. Постановою головного санітарного держлікаря району заборонили будівництво стадіону поруч із автострадою в селі Городнявка, а голову місцевого колгоспу «Зоря» оштрафували. Аргументували заборону тим, що «вздовж шляху інтенсивно забруднюється повітря вихлопними газами автомоболів, до складу яких входить близько 200 шкідливих хімічних компонентів».
11 січня 1997 року читачі «Шепетівського вісника» дізналися про два резонансні передноворічні «напади» невідомих на заклади торгівлі. Одного з винуватців міліціонери виявили на місці злочину – поряд із розбитою скляною вітриною універмагу «Залізничник» (колись знаходився по вул. Залізничній). А от ті, хто пограбував магазин у селі Пліщині, зникли з місця пригоди непоміченими. Хоча завантажилися «на повну» – банками із тушонкою, ковбасою, цукерками, кондвиробами і навіть… маргарином.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.