У селі Вербівцях Шепетівського району ростуть два дуби, вік яких, за словами місцевих жителів, сягає кількох століть. Один із цих кремезних красенів має дупло завбільшки з людський зріст. Оскільки «вхід» туди розташовано знизу, майже біля самої землі, затишний прихисток у стовбурі уподобала курка й активно відкладає там свої яйця.
– Дідусь розповідав, що на цьому місці колись шумів густий ліс, – каже комбайнер Микола Галицький, господар обійстя на вулиці Велічка, де стоять дуби. – За переказами, у роки нацистської окупації тутешні дерева активно винищували. Вузькоколійкою, яка тут проходила, колоди транспортували до колії, що з’єднувала Шепетівку й Проскурів, а далі – до Німеччини.
Виходить, «зачистили» тоді майже усе, бо ж поряд з дубами зараз немає їхніх старих «родичів». Лише ось ці два «гіганти» вистояли.
«Найповажніший» з-поміж місцевих дубів у врожайний рік «обдаровує» десятками кілограмів жолуддя круглої форми. Оскільки «плодоносить» рідко, приблизно раз на три-чотири роки, то виручає «сусід». Його жолуді – овальні.
Незвичною «родзинкою» цього дерева є просторе дупло. Заввишки воно, як зріст невисокої людини. Із цією порожниною у стовбурі пов’язані цікаві сільські бувальщини. Подейкують, колись там перечікувала гнів свого чоловіка одна жінка, котра полюбляла зазирати у чарку. Правда це чи ні – невідомо, але нині зайти до дупла, за її прикладом, важко, бо воно з боків істотно повужчало.
Забігає туди хіба що домашня живність. Цієї весни занадилася до темної порожнини дубового стовбура квочка. Нині у її «кублі» – вісім яєць. І, судячи з вигляду чубатурки, на досягнутому зупинятися вона не збирається.
До речі, простора хата біля дубів, у якій мешкає сім’я Галицьких, має не менш цікаву історію, ніж дерева. На внутрішній стіні горища споруди збереглася видряпана дата: «1876». Першим жителем цього помешкання був спеціаліст, котрий обслуговував лісові угіддя графа Потоцького. У 1920-х радянська влада «перепрофілювала» приміщення на школу. За часів нацистської окупації у домі функціонував ворожий військовий госпіталь. Потім, до будівництва у селі нової школи у 1969-му, там знову навчали дітей. Нині у споруді мешкає Микола Галицький з сім’єю.