29 листопада виповнилося три роки від дня його загибелі
Напередодні, 28 листопада, у Шепетівському НВК № 3 відбувся пам’ятний захід «Життя — мов спалах», присвячений Герою України, підполковнику спецпідрозділу СБУ, випускнику школи Володимиру Українцю.
Урочистості розпочалися на подвір’ї закладу, біля меморіальних дощок полеглим захисникам. Присутні на заході вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання, поклали квіти. Згадали поіменно усіх колишніх випускників ліцею, які поклали свої життя за Україну на російсько-українській війні. Їх уже шістнадцять… Після кожного імені багатоголоссям відлунювали слова: «Навіки в строю», як символ нетлінної пам’яті.
Далі захід продовжився в актовій залі літературно-музичною композицією про життя Володимира Українця, презентацією фільму про нього.
На екрані — журавлі, що летять у вирій. Це наші незламні Герої, які пішли за обрій, стали янголами і долучилися до Небесної варти. Серед них — Володимир Українець. Учні запалили лампадки біля його портрета.
Автори фільму під керівництвом директорки закладу Лілії Бабак зафіксували багато щемливих моментів з життя Володимира. Ось він маленький, непосидючий, допитливий, але дуже самостійний і розсудливий. Таким запам’ятала Володю його перша вчителька Олена Степанова, бо, як сказала вона, у ньому змалку формувався характер патріота, захисника, з дитячих років залюбки займався спортом.
Своїми спогадами у фільмі поділилися колишня директорка школи Неля Бунечко, вчитель фізики Сергій Самсоненко, однокласниці Наталя Зубчинська, Тетяна Стандартюк, Аліна Янчевська, Лілія Августинович.
Згадали випускний вечір. До речі, Володя закінчив школу одночасно зі своїм, на півтора роки молодшим, братом Романом.
Усім запам’ятався момент, коли мама хлопців, вчителька початкових класів Любов Українець, вийшла на сцену і своїм напрочуд теплим і красивим голосом заспівала пісню «Сину мій», зичила синам світлу і щасливу долю.
У фільмі пропливають кадри з життя Володі — навчання в інституті, робота, весілля з красунею Іриною, служба… Зі спокійного, скромного юнака виріс зразковий офіцер, вірний друг, побратим, для якого патріотизм, військова честь і гідність були понад усе.
Побратими з позивними «Сірко» і «Маяк» говорили про Володимира як незамінного співробітника, чудову людину, безстрашного бійця підрозділу «Альфа» Служби безпеки України. Ким він тільки не був: інженером-сапером, водолазом, альпіністом, відмінним пілотом БпЛА, навіть бігав марафонські дистанції…
Одне слово, як кажуть, підкорював усі стихії: бо свого часу служив у МНС, бо мав звання офіцера-водолаза, бо стрибав із парашутом. Був лідером, сильним, цілеспрямованим, вирізнявся гострим відчуттям справедливості й честі.
Останні кадри фільму: летять журавлі, свою печаль сиплять на землю, янгольськими крилами обіймають рідних і близьких, знайомих і незнайомих…
На сцену запрошують заступницю Шепетівського міського голови Галину Безкоровайну.
— Я не знала особисто Володимира Українця. Він — один із тисяч Героїв, справжніх, мужніх і незламних. Вони — наша гордість, сила і віра. Пам’ятаємо усіх, пам’ятаємо Володимира Українця. Вони віддали своє життя за нас з вами, за світле майбутнє України.
Директорка НВК № 3 Лілія Бабак розповіла про те, як створювався фільм про Володимира Українця, як у школі формують і виховують майбутніх захисників і захисниць, патріотів рідної землі на прикладі незламних Героїв. Вона подякувала мамі, Любові Олександрівні, за неймовірного сина — Володимира Українця. А нашим незламним ЗСУ — за можливість працювати, зустрічати світанки, навчати дітей.
Сьогодні згадуємо Володимира Українця, який, на жаль, уже ніколи не переступить поріг рідної школи, але назавжди залишиться у наших серцях.
Щемним був виступ мами Героя — Любові Олександрівни. Хоча і минуло три роки з дня загибелі сина, але, як вона каже, велика рана у серці ятрить і ніколи не загоїться.
— Три роки болю, розпачу, безсоння і спогадів, — говорить Любов Українець. — Щоранку ловлю себе на думці, щоб хоч на мить повірити, що це страшний сон. Але потім усвідомлюю, що це тяжка, непоправна реальність, яка знову і знову повертає до болю. З кожним днем не стає легше. На жаль, долі переписати не можна.
Я живу спогадами, перечитую синові листи, смс-повідомлення, переглядаю фото і відео. Він майже всюди усміхнений, щирий і оптимістичний. Розмовляю з ним і вірю, що він мене чує. То промінчиком Сонця, то метеликом озоветься у непередбачуваних місцях. Просить, щоб я не плакала. Обіцяю щоразу…
Любов Олександрівна від душі дякувала рідній школі, колективу закладу, директорці Лілії Бабак, творцям фільму про сина, про вшанування і пам’ять.
Теплими спогадами про свого побратима, його героїзм, про їхню чоловічу дружбу поділився спецпризначенець легендарного підрозділу «Альфа» СБУ пан Дмитро. Казав, що Володимир в усьому був найкращим, справжнім офіцером честі. Не даремно його кредом було: «Життя — Україні, а честь — нікому!».
І наостанок хочеться сказати, що захід був глибоким і змістовним. А ще його, як мовиться, окрасою став виступ учнів. Були задіяні найменші та старшенькі діти. Співали патріотичних пісень під супроводом вчительки музичного мистецтва школи Інни Котовської. Як же щиро вони закликали припинити війну, зрештою, щоб на нашій, Богом даній, землі був мир.
Сподіваємось, що так і буде. За це і поклав своє життя на олтар Перемоги наш Герой України Володимир Українець.
Світлана МОРОЗ.