Про колишній аеродром у приміському шепетівському селі Судилкові та техніку, яка базувалася на ньому, заведено писати або добре, з нотками туги за славне минуле радянської авіації, або узагалі ніяк. Втім, нещодавно в одному з українських архівів нам вдалося розшукати матеріали перевірки цього льотовища у 1938 році, за якими воно постає у дещо іншому ракурсі.
За станом на 1938 рік на аеродромі Судилків базувався 43-ій авіаполк 51-ї авіабригади Військово-Повітряних сил Київського особливого військового округу РСЧА. У ньому нараховувалося кілька ескадрилей – тактичних підрозділів по 12-15 літаків у кожній. Командував авіаполком (недовго, до 1939-го) Володимир Сривкін.
Із тодішньої доповідної записки для наркома НКВС УРСР Олександра Успенського випливає, що «кістяк» повітряних апаратів у Судилкові становили літаки марки І-16.
Нам ці фронтові «ішачки» (так їх прозвали у народі) добре знайомі з довоєнного художнього фільму Київської кіностудії «Винищувачі», який став лідером радянського кінопрокату 1940 року.
Хоча їхні хвацькі польоти у кіні заворожують, справжні реалії експлуатування «ішачків» у Судилкові за три роки до початку радянсько-німецької війни не були настільки райдужними.
По-перше, читаємо у доповідній Успенському, 15 літаків 43-го авіаполку стояли на аеродромі поламаними. Головна причина – через непридатність до польотів бензинових баків. До речі, це було загальним конструкційним недоліком літаків І-16: баки «лопалися» через погану якість металу, з якого вироблялися, а також надто тугі кріплення.
На момент написання доповідної судилківські авіатори не мали жодного запасного бака для «ішачків». А також гвинтів і карбюраторів.
Вельми бракувало навіть стартерів. Таких пристроїв для запуску двигунів було по одному на кожну ескадрилью, тобто втричі менше за норму. Через це, нагадували Успенському, льотчики не зможуть швидко «стартанути» на І-16, особливо якщо погода холодна.
Крім 43-го авіаполку, до Судилківського аеродрому була «приписана» ще одна авіаескадрилья – двомісних винищувачів ДІ 6.
Перевіряльники встановили, що і з ними не все гаразд. Так, окремі літаки «стояли на приколі» через відсутність гуми для коліс, а також запасних коліс. Були нарікання на нестачу кисню (був потрібний для висотних польотів) і його якість (її перевірити не мали як через відсутність у Судилкові барокамери).
Навіть бензин – пальне, яке постачалося на аеродром із нафтобази станції Шепетівка – нерідко надходило судилківським льотчикам із домішкою води. Наприклад, 27 вересня 1938 року в двох цистернах бензину, які надійшли звідти, її виявилося понад чотири відра.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Ілюстрації з приватного архіву автора та відкритих інтернет-джерел.