Я виросла у Шепетівці. Це місто для мене рідне. І скільки себе пам’ятаю, у нашій хаті і в оселі дідуся та бабусі завжди була міськрайонка. З-поміж великої купи газет, які листоноша приносила щоденно, найважливішою була інформація із місцевої преси. Я любила використовувати це видання у підготовці до шкільної політінформації.
У 1995 році я поїхала навчатися, працювати, шукати свій шлях. А двадцять років тому повернулася до Шепетівки уже дорослою, із мріями та планами.
І коли розпочала власну підприємницьку діяльність, першим моїм кроком було звернення до «Шепетівського вісника». Я принесла свою статтю про дерева, рослини, любов до природи. І газета відкрила мені двері. Вона стала для мене місточком до жителів рідного міста, дала платформу до моїх рубрик «Диво-сад», «Місто прикрашають люди».
Сьогодні ми живемо у цифровому світі. Новини — онлайн, у соціальних мережах. Усе швидко: тут написав, там поділився і уже побіг далі. Але коли береш до рук газету, що пахне друком і папером, то це зовсім інше відчуття. Це дотик до історії, фізичний предмет, який хочеться розгорнути, погортати, перечитати…
Газета сьогодні — це ніби трохи консервативно, але й водночас — модно у своєму ретро-шармі. Бо важливі речі не старіють.
Писати для видання значно відповідальніше, ніж для Інтернету. Випуск газети дорогий у виробництві. Тут важлива кожна думка, кожне речення. До друку не потрапляє випадкове чи зайве. На відміну від мережі, де часто панує інформаційний шум.
Чи легко зараз видавати газету? Чи легко її друкувати й розповсюджувати? Ні. Культура передплати майже зникає. Багато хто звик отримувати інформацію миттєво і безкоштовно. І я — не виняток. Разом з тим, залишаюся передплатницею «Шепетівського вісника» і щотижня дістаю з поштової скриньки новий випуск.
Газета й досі тримається на людях. На ентузіазмі, любові до своєї справи, відповідальності перед громадами міста і району.
У ювілейний рік не можна не згадати людину, володарку «Золотого пера», ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, яка упродовж трьох десятиліть очолює колектив газети, — редакторку Світлану Мороз. Її професійність, характер, лідерство дають газеті силу й рух вперед.
Сто років — це вагома історія. І водночас — це багато історій людей. Бо «Шепетівський вісник» був і залишається літописцем краю — тихим, але дуже важливим.
З повагою і вдячністю до усіх, хто творив і творить газету, хто зберігає її та продовжує їй життя, депутатка Шепетівської міської ради, підприємиця
Алла БУНЕЧКО.
