15 жовтня 1997 року «Шепетівський вісник» констатував, що міський кінотеатр ім. Миколи Островського перебуває у «комі». Щоб пересвідчитися у цьому, журналіст газети зайшов до закладу культури й поспілкувався біля касових віконечок із городянами, котрі там оплачували різні комунальні та побутові послуги.
Жінка років 30-ти сказала: «Для чого дивитися кіно у кінотеатрі, якщо всі мають телевізори, а багато хто і відеомагнітофони? Подивитися фільм за своїм смаком нині можна і вдома». Школярка доповнила: «Хіба тут можна побачити щось нове, цікаве? На афішах я в основному бачу назви тих фільмів, які дивилася раніше по «відику».
Попри такі тенденції, на той час кінотеатр ім. Островського все ще функціонував. Директор закладу Григорій Слісарчук навіть планував замінити застарілу широкоформатну апаратуру на відеомонітор, сподіваючись, що це поверне хоча б частину колишніх глядачів. А от колись популярні кінозали залізничного й цукрокомбінатівського клубів стояли порожніми. Вся апаратура ще була на місці, але не оживала вона вже близько десяти років у першому та близько двох – у другому клубах.
9 жовтня 1908 року часопис «Dziennik Kijowski», який видавався польською мовою у Києві виходцем із Грицева, повідомив про перший сніг.
У ніч на 5 жовтня свідками таких опадів стали жителі міста Корця (зараз – центр однієї з громад Рівненського району), а також прилеглих сіл, як-от Мухарів і Довжки (нині – села, відповідно, у Берездівській та Ганнопільській громадах Шепетівського району).
«Вечори, ранки та ночі вже дуже холодні. Сильний сніг, який випав, попри значний вітер, досі лежить. Така несподівана та швидка зміна погоди негативно позначилася на рослинності. Завдано значної шкоди садкам і городам, оскільки багато фруктів й овочів ще не зібрали. Ті з людей, хто бідніші, не раді ранній зимі, бо ще не запаслися теплим одягом і паливом», – зазначив у дописі кореспондент газети «Волиняк».
14 жовтня того ж року «Dziennik Kijowski» розкрив подробиці придибенції, яка сталася у Лабуні (нині – с. Новолабунь Полонської громади Шепетівського району). Начальник місцевого поштового відділення Масіч із писарем Листопадським пішли порибалити й підстрелити качку-дві на ставок.
Наступного дня, коли з Полонного візник привіз кореспонденцію, їх на робочих місцях не застав. При цьому як каса, так і скриня з грішми на пошті були замкненими, ніби нічого не сталося.
Про інцидент повідомили поліцію. На березі ставка вона виявила куртку Масіча, де лежали ключі від поштового відділення. Згодом із водойми «вивудили» і його рушницю. Але ні тіл рибалок, ні їх живих ніколи так і не знайшли.
Пізно ввечері 13 жовтня 1918 року на залізничній станції Шепетівка й інших станціях України усі стрілки годинників о 22 годині 53 хвилини перевели на 1 годину й 7 хвилин вперед. Причина: запровадження «східноєвропейського часу» за законом, який вийшов у тодішній нашій Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського 23 вересня (газ. «Відродження»).
Першого жовтня 1932 року інваліди праці міста Славути надіслали голові Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Георгію Петровському телеграму, в якій поскаржилися на цілковиту відсутність їжі. Наступного дня у телеграмі на його ж адресу 27 жителів Славутського району попросили надіслати комісію для обстеження їхніх господарств, бо не в змозі платити податки. На обидва звернення товариш Петровський не відповів.
ВУЦВК – найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий і контролюючий орган тодішньої УСРР.
У першій половині жовтня 1943 року різні загони радянського партизанського з’єднання ім. Михайлова провели у районі залізниці між Шепетівкою, Славутою та Кривином цілу низку успішних диверсійних операцій проти поїздів німецьких окупантів. Наприклад, у ніч на 3 жовтня загін ім. Кармелюка неподалік Славути пустив під укіс 2 ешелони – знищив 2 паровози, 17 вагонів із зерном, 12 вагонів із німцями. Було вбито до 170-ти німецьких солдатів і офіцерів. Через два дні згаданий загін підірвав ешелон із піском. При цьому постраждав паровоз, 5 вагонів. «На той світ» відправилося 8 німців.
До кінця 1943-го кількість таких диверсій на Шепетівщині різко зросте.
7 жовтня 1955 року на шпальті часопису «Шлях Жовтня» Н. Фрідман, директор Шепетівського цукрокомбінату, анонсував початок чергового сезону цукроваріння. «У цьому році колектив підготував пісочний і рафінадний заводи до нового сезону значно краще, ніж торік. Ми по новому обладнали сірчану піч. Встановили також сульфітацію сиропу з підводом його у газ. В пісочному заводі було розширено корпус випарки. Впроваджено у виробництво 16 пропозицій наших передових раціоналізаторів і винахідників», – похвалився він.
9 жовтня того ж року згадана газета шпетила міський колгосп ім. Островського. Йому дісталося на горіхи, бо єдиний серед господарств, які підпорядковувалися Шепетівській машинно-тракторній станції, не виконував план надою молока. Замість прогнозованих 1 300 літрів там від кожної корови «націджували» лише 1 123 літри. Причина – незабезпеченість худоби кормами. Відмічено також, що рільнича бригада Івана Калинюка «розбазарювала гичку», не силосуючи її, а також не заскиртувала належним чином солому. До того ж, їздові кормодобувних бригад розкрадали її.
14 жовтня 1966 року шепетівчанка Євгенія Шумовська поділилася із читачами «Шляху Жовтня» наболілим: на вул. КІМа (нині – частина вул. Судилківської) не вистачало питної води.
«Без води, як співається у пісні, і ні туди, і ні сюди, – читаємо у замітці «В місто по воду». – У нас із нею прямо горе. Багато змін можна побачити на вулиці КІМа. Тільки ось криниця та сама. Кажуть, її викопали ще в 20-х роках. Зараз нею користується вдвоє більше людей, ніж раніше. Води явно не вистачає. Люди встають удосвіта і поспішають до криниці. Поки вода ще не перебовтана. Років з п’ять тому жителі вулиці (це в районі об’єднання «Сільгосптехніка») написали заяву в міськкомунгосп. Ми просили, що коли нема як провести водопровід, то треба зробити новий колодязь, або поглибити цей старий, замулений і мілкий. Нам було надано відповідь, що кошти на це вже витрачені і ця робота переноситься на наступний рік. Так ця обіцянка залишилась і по сьогодні».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.