Попереднього тижня, 5 грудня, громадськість відзначала Всесвітній день волонтерів. А ще цю дату трактують як Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку. Обидві ці назви мають однакове значення у житті. Адже волонтер – це той же доброволець, добродій, меценат, помічник, чия діяльність завжди має жертовний характер заради спасіння та розвитку високих суспільних ідеалів.
У нашому місті та районі високого волонтерського ймення заслуговує Галина Веселкова, яка допомагала і допомагає усім, хто потребує підтримки.
Спонукали до доброчинності сім’ю Веселкових події на столичному Майдані у 2014 році. Спостерігаючи за протистоянням влади і народу, особливо після перших сутичок на київських вулицях, у родині зрозуміли, що потрібно допомагати людям вистояти у своїй боротьбі за краще життя.
І все завертілося… Галина згадує той час зі сльозами, емоційно, бо багато часу, сил, коштів було вкладено у перемогу майданівців. Спільними зусиллями їхньої сім’ї, а також Миколи Дячука, Петра Бабака, Павла Спеціального, Олени Драчук та багатьох інших до Києва часто від’їжджали буси, наповнені продуктами, медикаментами, одягом та взуттям.
А коли майданівський конфлікт переріс у військове протистояння на Сході України, то волонтерські поставки на фронт збільшилися у рази. Шепетівські активісти почали співпрацювати з полонськими, славутськими доброчинцями і спільними зусиллями відправляли у зону бойових дій благодійні вантажі.
Галина до цих пір пам’ятає, як вони з друзями смажили домашню ковбасу, заливали її топленим жиром, щоб добре зберігалася у дорозі. Везли з їжі усе — від води до сала, вареників, налисників, пирогів, які полюбляли бійці. А сільські мешканці збирали дуже багато овочів, консервації, вручали усе це волонтерам, аби ті доставляли продукти захисникам, які у перший рік війни воювали, можна казати, босі й голодні.
Тоді Галині було страшно і моторошно від думки, що там, у Донецькій та Луганській областях гинуть люди за незалежність нашої держави. І цей страх додавав їй сил знову і знову піклуватися про людей в окопах. Волонтери спільним коштом купували і відправляли у зону АТО вкрай необхідні тепловізори, пристрої нічного бачення, електронасосні станції, військовий камуфляж, спальні мішки, валянки. Школярі ж на прохання волонтерів плели маскувальні сітки, швачки шили прапори, багато жінок в’язали добровольцям теплі шкарпетки.
Географія благодійництва для фронтовиків була дуже широкою. Зазвичай, звідки просили, туди й надходила волонтерська допомога. Часто довозили на потреби добровольчих батальйонів мастильні матеріали, необхідний інструмент для земляних робіт, будівництва бліндажів.
Зараз, коли армія зміцніла, військовослужбовці забезпечені технікою, одягом, продуктами, такі щирі душею люди, як Галина Веселкова, спрямували свою турботу на «атовців», які повернулися з війни хворими та пораненими. Жінка каже, що її сім’я підтримує тісний зв’язок із Спілкою учасників АТО, якою керує Ігор Дзюба. Вони надають кошти на лікування та реабілітацію воїнів, що пройшли крізь пекло війни і повернулися звідти виснаженими і хворими.
У Галини Петрівни зростає троє синів, тому вона переконана, що війну треба закінчувати, бо мир, навіть за будь-яких умов, краще війни. Кожна дружина, мати також проти війни, бо не хочуть втрачати своїх рідних.
Дехто називає розведення військ на Донбасі капітуляцією з боку України. Так можуть говорити лише ті, хто нікого не втратив на війні. Добродійка приходила на похорони загиблих у зоні АТО шепетівчан і бачила горе батьків, які хоронили молодих синів.
— Президент пообіцяв виборцям припинити війну і робить усе для цього, — наголосила громадська діячка, депутатка міської ради Галина Веселкова.
Вона справді особисто знає, скільки коштує війна. Волонтерський рух, який народився на Майдані, — унікальне явище. Він переріс у справжній рух громадянського спротиву ворогові. І державі, армії, дякуючи волонтерам, вдалося вистояти у важкий час.
Нині Галина Веселкова — директорка суботнього ринку, а ще вона підприємець-перевізник, голова Спілки підприємців міста, народна обраниця. Ось скільки високих регалій має сьогодні наша землячка з дуже щирою, щедрою волонтерською душею, що ніби розсіває добро навколо себе. Вона знаходить можливість, щоб підтримати юних спортсменів, талановитих учнів. А ще виділяє кошти на ремонт палат у центральній райлікарні.
— Для цього я й заробляю гроші, аби допомагати іншим, — каже пані Галина, — бо не можу бути осторонь будь-якої проблеми, біди, не дай, Боже, горя. А загалом я хочу, щоб зростав добробут людей, щоб наше місто розвивалося, щоб шепетівчанам жилося комфортніше. А найголовніше — хочу, щоб був мир на нашій рідній українській землі.
Спілкувалася Євгена ЛИТВИНЧУК.
Фото Володимира КОРОЛЬКОВА.