Історія успіху колишнього поліціянта Дмитра Ковальчука
Здавалося б, далеко позаду залишилися ті часи, коли робота була для нас винятково інструментом виживання. Нарешті настав той момент, коли наше суспільство сповна усвідомило істинну цінність «сродної» праці, про яку так багато розмірковував та писав Григорій Савич Сковорода.
Проте у реальному світі ми, на жаль, спостерігаємо дещо іншу картину: чимало працівників сьогодні не отримують від своєї роботи задоволення, але продовжують її терпіти. Зрештою страх перед невідомістю і втратою стабільності робить їх заручниками обставин, звільнитися від яких вдається лише одиницям.
Серед тих небагатьох є і наш сьогоднішній герой — 29-річний Дмитро Ковальчук, який після чотирьох років служби у поліції наважився перейти у зовсім нову для нього сферу — сферу інформаційних технологій (ІТ).
Дмитро народився у Шепетівці. Коли хлопчикові виповнилося 6 років, він разом із батьками переїхав до Хмельницького, де й почав навчатися у військовому ліцеї.
— Я змалку бачив себе військовим. Мабуть, мене приваблювала сама думка про важливість цієї професії. Я дійсно щиро прагнув допомагати людям, бути їм корисним, — зізнається чоловік.
Але дитяча мрія так і залишилася мрією: після закінчення ліцею Дмитро вступив до Хмельницького національного університету на факультет фізичного виховання та спорту, а потім, отримавши диплом, подав заявку на вступ до патрульної поліції.
— Моє рішення було зваженим і продуманим. Обираючи професію поліцейського, я ніби маленькими кроками наближався до здійснення своєї давньої мрії. Крім того, отримав можливість реалізувати своє прагнення допомагати людям і робити внесок у зміцнення безпеки і правопорядку. Я не хотів просто спостерігати за тим, як поступово змінюється та формується нова правоохоронна система, я прагнув бути частиною цього процесу, — зазначає Дмитро.
І йому це вдавалося. Принаймні спочатку, коли робота патрульним ще приносила задоволення. Однак після чотирьох років служби у поліції він зрозумів, що окрім хорошого колективу і людей, з якими цікаво працювати, його на цій посаді уже нічого не тримає.
— Мені справді подобалася моя робота, я був надзвичайно вмотивованим, особливо у перші роки служби. Але згодом мені стало важко зберігати свій попередній ентузіазм, адже отримував невелику заробітну плату (близько 400 доларів), яка тривожила не тільки мене, а й усіх моїх колег. Наші зусилля держава не оцінювала належним чином, тому переді мною постав важкий вибір — продовжувати терпіти або ж спробувати щось нове, — ділиться чоловік і додає:
— Спершу я боявся щось змінювати, бо ж майже усі люди, як і я, люблять стабільність. Ми швидко звикаємо до чогось конкретного у нашому житті, тому потім важко обирати іншу сферу діяльності, у якій ми не є професіоналами. Крім того, я досить скептично ставився до ІТ-сфери, хоча багато моїх друзів реалізовувалися саме там.
Зрештою, вони і допомогли нашому герою опанувати новий фах, коли той взимку 2021 року наважився на зміни й остаточно зрозумів, що служба у поліції — не на все життя. Разом із цим усвідомленням Дмитро поринув в активне освоєння невідомої йому професії — тестувальника програмного забезпечення (ПЗ).
— Я почав вивчати англійську мову, проходити безкоштовні курси й наполегливо цікавитися усією доступною інформацією, а далі намагався структурувати її та запам’ятати. Протягом навчання найбільше хвилювався через те, що у якийсь момент зупинюсь на досягнутому. Адже наш мозок постійно прагне уникнути будь-якого дискомфорту — і емоційного, і фізичного. Тож коли ми зіштовхуємося з проблемами, потрібно насамперед змусити себе рухатись вперед, навіть тоді, коли хочеться усе кинути і, аби «не перегоріти», переключитися на щось інше.
Дотримання цих ключових правил допомогло мені стати фахівцем, який перевіряє програмне забезпечення на предмет дефектів. І хоча в Інтернеті в один голос кажуть, що тестувальник — це найлегший поріг входу в ІТ, повірте мені, це далеко не так, — зауважує Дмитро, хоча й визнає: свою першу роботу у новій сфері знайшов без проблем.
Цьому посприяв його друг, який запросив чоловіка в одну з локальних аутсорсингових компаній Хмельницького «Devloop.pro». Там він пропрацював понад рік, до початку повномасштабної війни, а потім знову розпочав пошуки нового місця роботи.
— Три місяці я розсилав резюме у різні компанії й незмінно отримував відмови. Той період був справді одним із найважчих у моєму житті. Саме тоді я вперше пошкодував про те, що залишив більш-менш стабільну роботу.
Думаю, якби не підтримка моєї дружини Надії та близьких людей, я б одразу опустив руки й припинив свої пошуки, адже у часи великої війни, коли ринок ІТ дуже переповнений, знайти роботу набагато складніше, ніж раніше. Проте, я переконаний, ті, хто має бажання та наполегливість, все одно знайдуть своє місце, — наголошує тестувальник.
Таким місцем для Дмитра стала робота в американській компанії «myHomelQ» у Хмельницькому, у якій айтівець працює уже близько року. За словами чоловіка, він навіть уявити не міг, що кардинальні зміни, яких колись так боявся, зможуть позитивно вплинути на його життя. Тепер Дмитро взагалі не розглядає інших варіантів роботи і радить людям, які досі думають, чи щось змінювати у житті, хоча б спробувати це зробити.
— І навіть якщо це буде негативний досвід, це все одно буде досвід, який ви зможете використати у майбутньому, — зазначає Дмитро. — Життя непередбачуване. Іноді, просто ризикнувши, ми здатні досягти грандіозних вершин. У моєму випадку зміни виявилися вдалим кроком, який розширив мої горизонти і дозволив розвиватися у нових напрямках. Тому не бійтеся змін і відкривайте для себе нові можливості.
Аліна БОДНАРУК.