У першій половині 1997 року Шепетівку відвідала делегація представників Китайської Народної Республіки. Візитери зі східнокитайської провінції Хебей розпочали огляд міста із нижнього складу держлісгоспу (нині – не функціонує). Там поцікавилися виробництвом, цінами на деревину, заготовками для меблів і паркету, які йдуть на експорт. Гідом був головний інженер держлісгоспу В. Сасюк. Потім побували на деревообробному комбінаті. Голова правління О. Новицький познайомив гостей із виставкою меблів, різними заготовками. Китайці відзначили високу якість та прийнятну ціну набору меблів «Анна». Зразки грунтообробних машин гостям продемонстрували на Шепетівському заводі культиваторів (нині – не існує). Пояснення давали директор підприємства М. Танасієнко та головний інженер В. Боровенський. Найбільше затрималися китайці на місцевому м’ясокомбінаті (нині – не існує). Водночас дехто з них відвідав райлікарню, поліклініку й водолікарню.
Завершився візит делегації екскурсією в культурно-просвітницькому центрі зі статусом музею Миколи Островського (так тоді називався Музей пропаганди). Керівник делегації Лей Цзюмань здивував, продекламувавши російською мовою уривки з роману «Як гартувалася сталь». Потім на честь гостей був даний розкішний обід у ресторані «Русь» (нині цей заклад, що розташовувався неподалік с. Ленківці, не існує).
5 серпня 1908 року газета «Dziennik Kijowski», яку видавав польською мовою у Києві виходець із Грицева Володимир Грохольський, писала про стан доріг, які сполучали повітовий центр Острог із залізничними станціями Кривин (нині – Нетішинська громада Шепетівського району) та Оженин (нині в ньому – станція Острог).
Якщо перший із шляхів був забрукований, тож ще сяк-так годився для проїзду, то другий, особливо навесні та восени, перетворювався на непролазну багнюку. На численні скарги людей із цього приводу до різних інстанцій влада довго «закривала очі». Справа зрушилася лише після того, як волинський губернатор, барон, дійсний статський радник Флор Штакельберг надумав відвідати властителя Оженина, пана Граціана Яловицького. Повертаючись від нього до Острога, особисто «оцінив» жахливий стан дороги. Побачене й «відчуте» настільки вразило чиновника, що негайно розпорядився привести шлях до ладу.
Наявність нормальних доріг від Острога до Кривина та Оженина, де розташовувалися залізничні станції, на початку ХХ ст. мало стратегічне значення. Адже туди з довколишніх сіл і містечок доставлялася сировина на експорт – великі партії збіжжя, лісоматеріалів, цукрових буряків. Навзамін надходила різна промислова продукція (переважно з Варшави, Риги та Санкт-Петербургу).
1 серпня 1910 року містечко Шепетівку та всю Волинську губернію, складовою частиною якої вона була, оголосили зоною підвищеної небезпеки. Причина – пошесть холери. Але на побутовому рівні нерідко траплялися випадки, коли люди не розуміли небезпеки цього захворювання. Так, у Новограді-Волинському (нині – Звягель) дрібний крамар Нестерук убив «санітарного фершала» Стожука за те, що той облив карболкою гнилу малину, яку продавала його матір. Про це зазначила всеукраїнська газета «Рада» 6 серпня.
6 серпня 1927 року Волинський окружний відділ Головного політичного управління УСРР завів справу-формуляр на уродженця м. Шепетівки Івана Дембовського. Його було запідозрено у причетності до «підпільної контрреволюційної організації», тобто у опорі радянському ладові.
Для порівняння, 9 серпня Іцикові Фрідланду зі Славути «дісталося», бо під час обшуку в його домі знайшли 15 гребінців (радянський дефіцит), доставлених контрабандним шляхом із Польщі. Пояснення власника, що товари придбав у київського «лавошника» Бабочкіна, на нишпорок не подіяли. Того ж місяця ГПУ завело справу-формуляр на мешканку с. М’якоти (нині – Плужненська громада Шепетівського району) Гурину Хмарук. Причина – продаж жінкою контрабандистам американських доларів за завищеним курсом. Як встановили слідчі, американську валюту жінці періодично надсилав поштою власний чоловік, перебуваючи на заробітках у США.
15 серпня 1958 року дописувачі «Шляху Жовтня» обурювалися наявністю «довгобудів» у Шепетівці. На їхню думку, шосе по вул. Українській споруджували надто повільно. «Раніше працювала нічна зміна, яка приготовляла асфальт. Тепер вона чомусь не працює», – зазначили вони. А ще акцентували: із 16 містків, які належало відремонтувати, «пережив оновлення» лише один. Затягувалося спорудження нових містків біля лісгоспу та по вул. Некрасова.
7 серпня 1962 року згадана газета інформувала про те, як пройшло професійне свято працівників залізничного транспорту (воно за радянських часів щорічно відзначалося у першу неділю серпня): «На приміських ставах, в лісі, в міському парку відбулося масове гуляння. З самого ранку багато залізничників, разом з сім’ями, на автобусах вирушили до приміських ставів, у ліс. Тут цілий день грало два духових оркестри, виступали гуртки художньої самодіяльності, були організовані масові ігри, танці.
Весело було в міському парку культури. Любителі музики слухали виступ оркестру, інші розважались біля атракціонів, читали книги, журнали і газети у читальному залі. На літній естраді лектор т. Усатюк прочитав для присутніх лекцію… Після неї було показано новий кінозбірник.
Ввечері любителі футболу заповнили стадіон «Локомотив». Відбулася зустріч місцевої команди із хмельницькими динамівцями. Перемогли хмельничани із рахунком 4:2.
Культурно і весело відзначили День залізничника працівники станцій Славута, Полонне, Хролин, Майдан-Віла, Кривин».
2 серпня 1989 року на шпальті «Шляхом Жовтня» читач порушив проблему благоустрою селища Грицева. «Вклали минулого року асфальт на центральних вулицях. Минув рік, а він уже у вибоїнах. Сонце припече і з того горе-асфальту лише смола виступає. Біля входу в автостанцію майже завжди калюжа стоїть. А які тротуари в селищі? Неможливо по них йти – грязюка. Мучки насипали, ось вам і весь тротуар. Одну добру справу зробили – освітили в цьому році парк. Красиво стало, та ще, щоб обгородити його, як раніш було – і загорожа, і арка прикрашали вхід. Але вони комусь заважали і вже більше десяти років стоїть парк необгороджений. А зараз там як не гуси чи індики ходять, то ще й може хто корову випасати. Чому б не встановити в тому парку декілька атракціонів? А то крім дитячого кафе «Лакомка» в селищі по суті більше нічого для малюків немає. Стадіону немає. Що вже говорити про плавальний басейн. Дерева на центральних вулицях повирізали. Місця, де вони були, поросли бур’янами», – читаємо у статті.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.