13 вересня 1909 року читач часопису «Dziennik Kijowski», який видавався польською мовою у Києві виходцем із Грицева, поділився враженнями від побаченого на стайнях шепетівсько-антонінського графа Йосифа Потоцького та славутського князя Романа Сангушка – запеклих любителів конярства.
«У Антонінах я застав комісію з Австро-Угорщини, яка купувала жеребців і кобил арабської породи для військових цілей. Їй представили 36 арабських кобил, 9 коней англійської напівкровної породи, 14 англо-арабських і напівкровних кобил. У мисливській стайні стояло 44 мисливських коней і ще 24 – до упряжі. На жаль, жеребців із цього славетного табуна здебільшого продають до Австрії, Німеччини, Іспанії, Італії та навіть переганяють до Дону, на кубанські кінні заводи. Що ж до кінного стада славутчанина Романа Сангушка, то його більша частина знаходиться у маєтку Хрестівці й прилеглому фільварку. Загалом я нарахував 322 коні його власного розведення. Серед славутських жеребців кожен конезаводчик, навіть найвибагливіший, знайде собі підходящого. Там, як і в Антонінах, найкращих жеребців продають за кордон. Хоча на польських теренах коні «сангушкової» породи зустрічаються повсюдно, жеребців не вистачає. А ті, що є, здебільшого підстаркуваті, мають до двадцяти років віку. Чутка, що славутські коні рано «падають» на ноги, не правдива. Бо я не побачив жодного тамтешнього жеребця зі слабкими ногами. На славутських кінних заводах, на відміну від деяких інших місць, гарних жеребців, як і раніше, вистачає», – зазначив любитель коней.
5 вересня того ж року в згаданій газеті йшлося про паломництво римо-католиків із Ізяслава, Шепетівки та Славути до Ченстохова (нині – місто у Сілезькому воєводстві на півдні Польщі) – духовної столиці поляків.
200 паломників вирушило у подорож, ініційовану ксьондзом Ізяславського костелу Зайончковським, із шепетівського залізничного вокзалу у вагонах четвертого класу (теплушках).
Діставшись до місця призначення, ті, хто хотів і міг, піднялися на вежу біля Ясногірського монастиря, яка нещодавно була відбудована після пожежі. Звідти милувалися прекрасним краєвидом Ченстохова та його околиць аж до Карпат. Групи оглядали інтер’єр монастиря, монастирські вали, а також нерухомі фігури – Страсті Христові тощо.
Наступного дня Зайончковський запропонував сюрприз – візит до Варшави, щоб оглянути її архітектурні принади. Звідти щасливі пілігрими поїздом повернулися на станцію Шепетівка.
5 вересня 1931 року Славутський райком КП(б)У оголосив початок «штурмової декади». Мета – дострокове (до 20 вересня) виконання річного плану хлібозаготівель. Для цього передбачалося розгорнути масову пояснювальну роботу, організувавши у кожному селі бригади з кращих колгоспників та бідняків-індивідуальників. Планувалися й короткі зльоти активу сіл, зокрема жінок. Роботу бригад належало оформити договорами соцзмагання та ударництва, а також одноразово преміювати найпотужніших ударників. Суд і прокуратура мали у терміновому порядку розібрати справи на «злісних нездатчиків» хлібозаготівлі.
3 вересня 1958 року «Шлях Жовтня» надав місце для розповіді професора М. Каргера про перші підсумки археологічних розкопок у селі Городищі (нині – Судилківська громада). «Другий місяць продовжуються розкопки археологічною експедицією Академії наук СРСР, – акцентував науковець. Далі продовжив: – Виявлені розвалини невеличкого містечка часів Київської Русі, спаленого і зруйнованого татаро-монгольськими полчищами взимку 1241 року, незабаром після взяття ними столиці древньої Русі – міста Києва. Під розвалинами згорівших жител і господарських будівель збереглась велика кількість різноманітних стародавніх предметів. Серед них насамперед слід відзначити багаточисленні сільськогосподарські приладдя: серпи, коси, залізні частини плугів, лопати. В господарських будівлях знайдено багато обгорілого зерна – жита, пшениці, вівса, проса і гороху. Під час розкопок знайдені залишки залізоплавильних печей, в яких виплавляли залізо із болотної руди. Також виявлено уламки мечів і шабель, бойові сокири, булави, залізні наконечники стріл і списів, шпори і стремена. Побутові речі представлені ножами, ножицями, голками і різноманітними прикрасами – скляними браслетами, бронзовими і срібними обручками, бусами та іншими предметами. Багато знайдено бронзових хрестів і іконок. Багато відрублених черепів, рук і ніг свідчать про жорстоку розправу, яку вчинили татари в містечку після його взяття. Розкопки будуть продовжуватися декілька років. Передбачається розкопати всю площу стародавнього містечка».
Того ж дня і року читачі цитованої газети дізналися із допису П. Кулікова, що Шепетівська залізнична середня школа № 48 (донедавна на її місці функціонувала гімназія № 6) добре підготувалася до нового навчального року. «Всі класні кімнати і меблі добре відремонтовано. Є де набувати учням знання з слюсарної і столярної справи. До послуг дітей – добре обладнані майстерні, клас для занять по машинознавству. Тут є потрібна кількість різноманітних інструментів, за допомогою яких діти виготовлятимуть вироби з металу і дерева, вивчатимуть різні машини. При школі обладнано хороший спортивний зал, придбано новий спортінвентар», – написав читач у замітці.
14 вересня 1968 року наша міськрайонка розхвалювала лісника Арсена Голодюка. Цей чоловік трудився у Мальованському лісництві Шепетівського лісництва безперервно з 1946 року. Він відзначався особливою працьовитістю. Власноруч посадив майже 5 гектарів лісу в своєму обході. Висаджені ним лісокультури прижилися на 97,5%. Також він облаштував самотужки три місця для «культурного відпочинку трудящих». Ніхто не мав настільки гарно пофарбованих та вміло обкопаних лісових знаків, як Арсен Петрович. До 100-річчя від дня народження Володимира Леніна (це мало статися 1970-го) лісник зобов’язався посадити пам’ятну алею зі ста дубів.
9 вересня 1989 року учениця 4-Б класу шепетівської школи № 2 Оксана Вевдюк розповіла зі шпальти «Шляхом Жовтня», що листується із дівчинкою, котра мешкає у болгарському місті-побратимі Шепетівки – Дулово. Почалася їхня дружба відтоді, як Оксана, будучи першокласницею, відповіла на лист, що надійшов із Болгарії у Палац піонерів м. Шепетівки. Він був адресований «незнайомій дівчинці». Як зазначила Оксана, нещодавно болгарська дівчинка із своєю сім’єю приїжджала до неї в гості. Вони розважалися, ходили на каруселі, в краєзнавчий музей. Також із гостею з Болгарії відбулася зустріч у школі, де навчалася Оксана.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.