13 липня 1898 року «літературна і політична» газета Російської імперії «Киевлянин», яку редагував юрист Дмитро Піхно, розпочала публікувати дописи Івана Полякова про великих землевласників Волинської губернії. Судячи з його першого огляду, 1897-го на Волині нараховувалося 12.827 власників землі. Вони володіли 1.301 маєтністю («имением»). Із них 466 «припадало» на Заславський повіт, куди входила наша Шепетівка. При цьому всього лише 69 зі згаданих майже півтисячі маєтностей належало землевласникам-полякам. Щоправда, інформував Поляков, особам польської національності («так склалося історично») належали найбільш родючі землі.
У публікації, зокрема, йдеться про ліси Йосипа Альфреда Потоцького, площа під якими на Шепетівщині (у межах так званої Шепетівської лісової дачі) перевищувала 7.000 «дореволюційних» десятин (тобто – 7.090 га). Усі ці зелені насадження від 1895 року поділяли на чотири менші «дачі». Площі щорічного вирубування лісів (100-річних дубів і сосен) у їхніх межах не перевищували 80-90 га. Для порівняння, в маєтності славутського «сусіда» Потоцького, Сангушка, ліси росли на більш ніж 5.000 га земель.
У першій половині липня 1918 року розпочалося повернення назад іноземних біженців, котрих «загнала» із Австро-Угорської імперії до нашої тодішньої Волинської губернії Перша світова війна. За вказівкою влади Української Держави Павла Скоропадського, ця реевакуація проходила за маршрутом: Миропіль – Полонне – Шепетівка, й далі на Здолбунів та Рівне (Любов Жванко. Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали (1914 – 1918 рр.). Харків. 2010. С. 102).
14 липня 1946 року наша газета«зафіксувала» швидкі темпи відбудови цегельного заводу в с. Купине на Шепетівщині, який зазнав значних руйнувань упродовж радянсько-німецької війни. Там уже запрацювали гофманівська й англійська печі з випалювання цегли, формовочний цех. Було споруджено і півторакілометрову залізничну «гілку», що «з’єднала» завод із глинокопним кар’єром. Тривала відбудова сирцевого та механічного цехів (аби завод давав продукцію узимку). За результатами першого півріччя 1946 року цегельня у Купині зайняла перше місце серед заводів такого профілю тодішньої нашої Кам’янець-Подільської області.
6 липня 1956 року старший інспектор відділку Держбанку в Шепетівці Н. Балашова розкритикувала побачене на Шепетівському цукрозаводі. Їй не сподобалося, що собівартість готової продукції підприємства вкрай висока. Одна з причин – усі вантажувально-розвантажувальні роботи (зокрема, розвантаження цукрових буряків, вапнякового каменю, кам’яного вугілля) там проводилися вручну. Таке робило ціну цукру зависокою.
4 липня 1958 року в обласній газеті «Радянське Поділля» автор С. Ковальчук описав житейські віхи Федора Пилиповича Передрійчука – прототипа Федора Жухрая, матроса-більшовика, героя роману М. Островського «Як гартувалася сталь». Зокрема, 1918-го у шепетівському районі Верховина він нібито захопив військовий склад із понад 20 тис. гвинтівок і роздав їх залізничникам та працівникам цукроварні. Організовані Передрійчуком групи пускали під укіс на ст. Шепетівка німецькі ешелони з житом, пшеницею, худобою. На початку 1920-х він працює в місцевому відділі радянської спецслужби – ЧК: ліквідовує «пробки» з поїздів на залізничному вузлі, веде боротьбу з «бандами» в шепетівських лісах. Син Федора Пилиповича Дмитро, пише С. Ковальчук, після радянсько-німецької війни «брав активну участь у ліквідації бандерівських націоналістичних банд» у Західній Україні, під час чого і загинув.
8 липня 1966 року увечері загін «Юність» «Піонерського табору облспоживспілки імені Валі Котика» (цей заклад до свого цілковитого знищення у 1990-х розташовувався в лісі між м. Шепетівкою та с. Климентовичами) переглянув новий кінофільм. У стрічці польського виробництва «Spotkanie ze szpiegiem» («Зустріч зі шпигуном») йшлося про боротьбу контррозвідників із ворожою групою шпигунів, яка «завітала» до Польщі, щоб зібрати відомості про нові установки протиракетної оборони. Роль «головного» шпигуна Бернарда у кінострічці зіграв відомий актор Ігнаці Маховський. Також у одній із головних ролей (медсестри-шпигунки Марії Полінської) знялася культова Беата Тишкевич.
Так дітей «преміювали» за велику кількість лікарських рослин, зібраних на полях та у лісі біля табору впродовж дня. Того року на початку липня у таборі під Шепетівкою працювала друга із трьох «літніх» змін. У ній нараховувалося 185 школярів. Вони були поділені на чотири загони: «Юність», «Дружний», «Романтик», «Юний ленінець».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.