Упродовж другої половини квітня 1919 року на Шепетівщині тривали запеклі бої між прибічниками Української Народної Республіки та більшовиками.
Як пише дослідник Іван Хома, 17–18 квітня під час бою під Шепетівкою на бік Армії УНР перейшло більше половини особового складу більшовицького 14-го Миргородського стрілецького полку, а також було розбито 5-й радянський стрілецький полк. Залишки 5-го та 14-го полків відступили від Шепетівки приблизно на 35–40 км, у район Полонного – Мирополя. Там із особового складу Миргородського полку був сформований Миргородський курінь і приєднаний до 3-го полку Січових Стрільців.
19–22 квітня війська УНР потіснили більшовицькі сили у південному напрямку від Шепетівки (до Чотирбоків), а також просунулися до Баранівки. На 22 число в районі Шепетівки було зосереджено близько 5 тис. піхоти, кавалерії, 20 польових і 2 важкі гармати Армії УНР.
Проте у наступні дні чергова протибільшовицька атака УНР-івських військ на своєму південному відрізку фронту закінчилася невдачею. Тому для підсилення позицій було вчинено спробу відкликати на Шепетівщину 2-й та 4-й полки Січових Стрільців, які перебували в розпорядженні командувача Північної групи військ отамана Володимира Оскілка. Але повернення цих полків переросло в конфлікт між штабами цих військових з’єднань Армії УНР. Його спровокувала спроба державного перевороту, здійснена Володимиром Оскілком 29 квітня у Рівному (див. на фото), й придушена 30 квітня підрозділом Корпусу Січовиків, що охороняв ставку Армії УНР у Здолбунові.
Конфлікт спричинив негативні наслідки для обороноздатності Північної групи військ і посприяв посиленню наступу більшовицьких сил, у тому числі й у районі Шепетівки. Не маючи резерву, із сильно перевтомленим особовим складом, Корпус Січових Стрільців міг тільки пасивно обороняти Шепетівку. Не було великої користі й від 2-го і 4-го полків, які після конфлікту з Оскілком перейшли в розпорядження корпусу. Ці полки були виснажені та малочисельні після участі в бойових діях на північному відрізку фронту проти більшовиків. Тож на ранок 30 квітня більшовицькі частини уже перебували за 6 км від Шепетівки.
У одну з неділь другої половини квітня 1960 року працівники райлікарні прибрали навколишню територію. Як бачимо на фото, тоді ще дозволялося розпалювати вогнища. А ще, як видно зі світлини, зелені шата навколо лікарні були значно пишнішими, ніж тепер.
Ну а 23 квітня школярі Шепетівщини взяли участь у так званому суботнику (див. на фото нижче):
17 квітня 1968 року наша газета критикувала осіб та організації, які масово виловлювали рибу на річках Косецька, Гуска та Хомора. «З настанням весни найперше викидає ікру щука. І одразу безпаспортні рибалки глушать рибу з мисливських рушниць, виловлюють сітками, б’ють тризубцями. Торгують своїм уловом на базарі. Тут і щука, і дрібні карасі, і інша риба. Грицівський колгосп «Комінтерн» майже щороку спускає у Хоморі воду і виловлює навіть 100-грамову рибу. Хіба колгосп має на це право? Адже Хомора – державна річка, а не артільний став. Протягом літа біля Коськова і аж до Грицева в річці повно човнів. Бракон’єри ловлять рибу сітками як вдень, так і вночі», – зазначалося у публікації.
16 квітня 1974 року в газеті вийшла замітка М. Павленка про те, як двоє вантажників Шепетівського м’ясокомбінату, котрі були любителями ковбаси «Московська», заховали її кілька кілограмів у люстрі, яка знаходилася у кабінеті майстра залізобетонних конструкцій промбази. Планували її тихцем винести звідти, проте їх застали «на гарячому» співробітники позавідомчої охорони м’ясокомбінату.
20 квітня 1976 року читач «Шляхом Жовтня» А. Полов’юк поділився досвідом вирощування винограду – теплолюбивих ягід, які за станом на 1970-ті, через специфіку кліматичних умов на Шепетівщині, майже не дозрівали. «Рідко буває такий рік, щоб виноград дозрів. Вирощую сорти «Ізабелла», «Щастя біла», «Лідія». Це найбільш морозостійкі. Всього у мене 35 кущів, які щорічно плодоносять. Кущі на зиму не вкриваю», – читаємо у замітці.
Також 20 квітня 1976 року було надруковане фото Костянтина Білозорова про суботник працівників нового шепетівського універмагу «Дружба» із прибирання прилеглої території (див. фото).
На цій світлині добре видно частину фасаду першого поверху згаданого закладу торгівлі. Вітрини тоді були вигадливо і зі смаком оформлені. Біля вхідних дверей висів годинник. Упритул до «Дружби» підкотити автівкою у ті часи, як це є нині, було неможливо. Адже клумби «підходили» до самих вітрин. На них росли квіти, трава, а також декоративні кущі.
19 квітня 1977 року в нашій газеті надрукували фото усміхненого інженера міськкомунгоспу Юрія Котика на фоні нового автомобіля «Москвич-412». Чоловік виграв цей транспортний засіб у грошово-речову лотерею, заплативши за «щасливий білетик» усього лише 50 копійок.
За станом на середину 70-х вартість купівлі автівки вказаної марки сягала 7500 – 7800 радянських рублів.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.